(від радянської влади), подушний (накладався на кожну особу, старшу 16 років), прибутковий, на засоби пересування, на худобу, на собак. В листопаді 1941 р. з'явилося розпорядження Е. Коха, згідно з яким при необхідності могли вводитися нові податки, правом на їх запровадження наділялися чиновники всіх рангів [22].
Ще однією важливою формою обдирання селянства була орендна плата. Селяни, яким надавалася земля під городи, повинні були виплатити за неї певну суму, зазвичай орендна плата виконувалася в натуральній формі. Наприклад, на Миколаївщині натуральна оплата на 1941-1942 рр. з 1 га становила: 10 ц овочів або картоплі, або 2 ц пшениці [23].
Як одну з форм грабунку населення окупанти використовували штрафи. Право їх запроваджувати мали старости громадських господарств та сільських управ, сільськогосподарські коменданти, голови райуправ, рейхскомісар.
Разом з тим нацистське керівництво усвідомлювало, що досягти стабільного функціонування аграрного сектора в цілому та податкової системи як одного з її елементів, повністю ігноруючи інтереси мешканців села, не вдасться. Тому нацистськими "реформаторами" необхідною умовою залучення селянства до співпраці, поряд з наділенням землею за аграрним законом Альфреда Розенберга, розглядалася система матеріального заохочення.
Однією з форм стимулювання було вручення преміальних грамот. Але преміювання такого типу фактично відбувалося за рахунок всіх інших селян, оскільки грамоти викуплялися в німецької влади громадою села [24]. Наступним видом преміювання був розподіл між "передовиками" певних продуктів, найчастіше тютюну та горілки. Так, на Миколаївщині господарства за кожну тонну продукції вище 65% норми отримували 20 шт. цигарок, 200 г тютюну; за кожну тонну вище 80% норми - 50 шт. цигарок, 400 г тютюну і 0,5 л горілки; за кожну тонну вище 90% норми - 100 шт. цигарок, 600 г тютюну, 1,5 л горілки [25]. А господарства, які виконали норми поставок винограду на 100%, могли отримати за гроші 20% зданого ними врожаю у вигляді вина [26].
Та однією з найсуттєвіших форм матеріального заохочення до виконання встановлених норм податків було розповсюдження серед селян товарів першої необхідності. Спеціальним розпорядженням рейхскомісара Е.Коха запроваджувалися умови обміну сільськогосподарської продукції на промислові товари, певне співвідношення в цінах між ними, так зване пунктуван- ня. Наприклад, згідно з даною системою існували такі розцінки сільськогосподарської продукції: збіжжя (100 кг) - 100 пунктів, худоби (залежно від ваги) - 200-500 пунктів, молоко (л) - 1 пункт, мед (кг) - 30 пунктів. Селянин, який доставив сільськогосподарську продукцію до німецької заготівельної установи, отримував певну кількість пунктів, за яку міг придбати відповідні товари.
Для порівняння доцільно навести розцінку основних промислових товарів та предметів вжитку у пунктах. Так, цукор (кг) оцінювався в 100 пунктів, сіль (кг) - 30 пунктів; чоловічий одяг - від 400 до 1800 пунктів, жіночий - 2201500 [27].
В цілому можна стверджувати, що система пунктування була запроваджена не в інтересах селянства. Як і за сталінського режиму, існували так звані цінові ножиці. Наприклад, щоб придбати чоловіче пальто, селянин мусив поставити німецькій державі 5 свиней або 9 бичків. До того ж слід мати на увазі, що система пунктування набувала чинності лише в разі вчасного та повного виконання норм поставок, а оскільки останні мали нереальні розміри, то дану систему можна охарактеризувати лише як один з пропагандистських заходів, що мав на меті забезпечити виконання запланованого окупантами пограбування в законній формі.
Підводячи підсумок, слід сказати, що одним з важливих елементів окупаційної системи рейху була заготівельна політика. Враховуючи природні особливості України, перш за все її південних областей, вона мала бути перетворена на продовольчу базу рейху.
Реалізація даної програми передбачала використання різноманітних форм та методів. Найбільш характерною для окупантів була пряма конфіскація сільськогосподарських продуктів, але прагнучи надати заготівельній політиці законного вигляду, німецький уряд впроваджував в життя й форми грабунку, офіційно затверджені рейхом, а саме - податки, штрафи.
Саме завдяки впровадженню неймовірних за розмірами натуральних податків та грошових
Література
История УССР: В 10 т. - К., 1984. - Т. 8. - С. 339.
Потильчак О.В. Новий порядок в окупованій Україні (1941-1944) // Пам'ять століть. - 1999. - № 1. - С. 97-104; Вєтров І.Г. Політика фашистської Німеччини щодо використання економічного потенціалу України для потреб армії (1941-1944 рр.) // Друга світова війна і Україна. Матеріали наукової конференції (27-28 квітня 1995р.). НАНУ, Інститут історії України. - К., 1996. - С. 112-117.
Ніколаєць Ю. Цивільне населення України на початку війни з німецько-фашистськими загарбниками. - К., 1998. - 36 с.
Слободянюк М. Селяни України під нацистським окупаційним режимом, 1941-1944 рр. (на матеріалах південних областей) // Київська старовина. - 2000. - № 2. - С. 44-57.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф. КМФ-8. - Оп. 1. - Спр. 297. - Арк. 164.
Там само. - Спр. 38. - Арк. 25-27.
Там само. - Спр. 180. - Арк. 79.
Там само. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 6. - Арк. 41-42.
Преступные цели - преступные средства. Документы об оккупационной политике фашистской Германии на территории СССР (1941-1944). - М., 1985. - С. 249.
ЦДАВО України. - Ф. КМФ-8. - Оп. 1. - Спр. 192. - Арк. 21.
зборів окупанти планували втілити в життя свою заготівельну політику. Разом з тим,