УДК 94 (477)

Ніколаєв І.Є., Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського

Репресивна політика радянської держави проти працівників НКВС в часи Великого терору

1936-1938 років

У статті зроблено спробу розкрити репресивну політику радянської держави проти працівників органів НКВС. На основі численних кримінальних справ автор показує масштабну картину терору, що мав місце на території нашої країни в другій половині 30-хроків.

In this article the author tries to reveal the policy of repressions of the Soviet state against the NKVD employees. On the basis of numerous criminal cases he shows a great picture of terror, which took place on the territory of our country in the second part of the 30s.Важливим завданням історичної науки в наш час є дослідження масових репресій, які запровадив тоталітарний режим проти різних верств радянського населення. В умовах незалежної України відкрилися широкі можливості для вивчення цієї проблеми в зв'язку з доступом до документальних матеріалів, що знаходяться у центральних і місцевих державних архівах, архівах Служби безпеки та МВС України.

За останній час вийшов ряд праць сучасних вчених, присвячених темі репресивної політики сталінського режиму проти співробітників правоохоронних органів. Насамперед, це праці Ю.ІШаповала, В.А.Золотарьова, М.М.Шитюка, В.М.Нікольського [1] та ін., в яких автори розкривають головні передумови, масштаби та наслідки репресій. Базуючись на свіжих архівних джерелах та сучасних дослідженнях істориків, автор ставить метою висвітлити нові аспекти цієї проблеми - політики радянської держави щодо працівників НКВС.

Починаючи з 1920-х років, диктатура пролетаріату поступово трансформувалася в диктатуру однієї партії, вже у своєму генетичному коді первісно передбачаючи насильство як засіб досягнення політичних і економічних цілей. Кульмінацією політики, заснованої на створенні образу "ворога народу" та його безжалісному знищенні, стали часи Великого терору середини 30-х років, коли його колесо підминало під себе не лише "класових ворогів" та "соціально ворожий елемент", а й тих, хто сам активно допомагав становленню і зміцненню тоталітарної системи - працівників НКВС.

10 липня 1934 р. ДПУ стає підрозділом Наркомату внутрішніх справ. Наркомом призначається Генріх Ягода. До 1937 р. НКВС, його управління на місцях з сотнями тисяч працівників наділяються абсолютною владою, спеціальні відділи працюють на всіх підприємствах та установах. Гігантська мережа інформаторів охоплює всю країну. НКВС передаються найкращі квартири, будинки відпочинку та лікарні. Наприклад, керівник Дніпропетровського УНКВС Сергій Миронов мешкав в старовинному особняку, де на першому поверсі був просторий кабінет з виходом на веранду, на другому - кімнати для гостей, кінозал, більярдна кімната, туалети з ванними в кожному крилі. Але всіма цими благами Миронов користувався недовго: він був заарештований та розстріляний у 1939 р. [2].

У 1934-1936 рр. у Й.В.Сталіна та його оточення ще не виникало задуму розпочати репресії проти НКВС та значної частини військових керівників Червоної Армії. Для цього не було не тільки реальних підстав, але і більш-менш сприятливих обставин. Головна увага приділялась боротьбі з колишніми лідерами та рядовими учасниками антисталінських опозицій - троцькі- стів та зінов'євців. Масові репресії проти працівників НКВС певним чином стали наслідком саме цієї боротьби.

26 вересня 1936 р. наркомом внутрішніх справ СРСР замість Генріха Ягоди був призначений секретар ЦК ВКП(б) та голова комісії партійного контролю М.Єжов [3]. Тодішній керівник НКВС України Балицький, відчуваючи наближення трагічних перемін, енергійно почав міняти керівників у центрі й на місцях. Наприклад, начальник УНКВС по Донецькій області комісар держбезпеки В.Іванов став заступником наркома внутрішніх справ УРСР 15 квітня 1937 р. замість З.Кацнельсона, що був призначений заступником ГУЛАГу НКВС СРСР. Ще одним заступником Балицького став начальник УНКВС по Харківській області К.Карлсон, начальник УНКВС по Вінницькій області старший майор державної безпеки Д.Соколинський очолював з 16 грудня 1936 р. УНКВС по Дніпропетровській області замість призначеного начальником УНКВС по Західносибірському краю комісара державної безпеки 3-го рангу С.Миронова- Короля [4]. У середині травня 1937 р. змінюється і керівництво наркомату внутрішніх справ. Замість Балицького, який був відправлений до Далекосхідного краю, де потім він буде 7 липня 1937 р. заарештований, наркомом став І.Леплевський [5].

Усунення В. Балицького потягло за собою арешти серед тих, хто з ним працював. До кінця 1937 р. було заарештовано понад 200 співробітників УДБ, 134 співробітники міліції, 38 командирів і політпрацівників прикордонних військ, 45 співробітників Ушосдору, яких звинуватили у причетності до "троцькістської терористичної організації, агентури ряду іноземних розвідок, латиської фашистсько-шпигунської організації" [6].

Потрібно відзначити, що Леплевський мав особисту образу та жагу помсти щодо співробітників українського НКВС. До 1933 р. він працював заступником голови ДПУ УСРР, звідки через конфлікт з Балицьким вимушений був переїхати до Саратова, де очолив місцеве ОДПУ. За свідченням у 1956 р. колишнього співробітника оперативного відділу ДПУ УСРР Й.Г.Гудзя, під час від'їзду на вокзалі Леплевський звернувся до заступника начальника оперативного відділу ДПУ УСРР Амірова-Пієвського з такими словами: "Я їду з України, але я ще сюди повернуся і з усіма розрахуюсь" [7]. Врешті, так воно і сталося. І можна тільки уявити ентузіазм, з яким вдався новий начальник НКВС до "чисток" підлеглого йому наркомату.

Фабрикується справа про "антирадянський заколот у НКВС УРСР на чолі з наркомом Бали- цьким". Серед заколотників опиняються працівники наркомату М.Бачинський, В.Іванов,