У 1937 р. пройшло святкування 20-річчя заснування ВНК. Розмах урочистостей був надзвичайно великий. Відомий радянський драматург О. Корнійчук казав, що "нещадна боротьба з ворогами народу є виявом справжнього гуманізму, і ми одностайно вітаємо наших славних чекістів за їх нещадність до ворогів" [9]. В той же час йшло винищення героїв урочистостей, багато чекістів, відчуваючи наближення арешту, вирішували самі звести рахунки з життям. Так вчинили начальник 3-го відділу ГУДБ НКВС СРСР В.М.Курський, засновник трудових комун для карних злочинців, друг М. Горького Погребинсь- кий, колишній начальник Харківського УНКВС комісар держбезпеки 3-го рангу С.С.Мазо та інші [10].

Перша хвиля арештів викликала справжню паніку серед чекістів. "У мене жахливий стан, чекаю кожної хвилини арешту!" - скаржився знайомим майор державної безпеки С. Цикліс [11]. Нервування його не були безпідставні. 1 липня 1937 р. усунуті з посад начальник УНКВС по Чернігівській області майор державної безпеки П.Соколов-Шостак, начальник 6-го відділу УДБ НКВС майор державної безпеки Я.Письменний, начальник 22-го загону НКВС УРСР майор Ю.Шостак [12].

Знайшлися "вороги народу" і серед відповідальних працівників міліції - за грати потрапили начальник УРСМ НКВС УРСР М.С.Ба- чинський, начальник карного розшуку республіки А.Я.Аузен та начальник Одеської обласної міліції П.М.Селіванов [13].

На Пленумі ЦК КП(б)У 3-4 липня 1937 р., поза сумнівом за інформацією І.Леплевського, в постанові було сказано не тільки про "ураження" чекістських кадрів, а й про "бездіяльність протягом кількох років органів НКВС". Серед "негідних звання членів та кандидатів у члени ЦК" опинились заступник наркома внутрішніх справ К.Карлсон, начальник УНКВС по Харківській області С.Мазо [14].

Після того, як 26 липня 1937 р. у Москві почав давати зізнання заарештований Балицький, заступників наркома внутрішніх справ УРСР В.Іванова та К. Карлсона було звільнено з посад та відправлено "у розпорядження НКВС СРСР". Іванова заарештували у Москві 1 серпня, а Карлсона поки що призначили начальником Томськ- Асинського табору НКВС СРСР. Незабаром обидва будуть розстріляні [15].

Збирався у Москві компромат й на самого Леплевського. Цікаво, що ще у квітні 1937 р. проти нього спрямували гнів працівники заводу "Червоний Профінтерн". Щоправда, зробили це в анонімному листі, вимагаючи "швидко викрити" Леплевського, оскільки він мав зв'язок з троцькістами. 22 вересня слідчі НКВС дістали заяву від заарештованого С.Іванова, що у 1921 р. Леплевський у Катеринославі захищав платформу Троцького [16].

Заяви такого роду збиралися, аналізувалися і систематизувалися. Ця "вибухівка" могла у потрібний момент спрацювати, знищивши Леплев- ського та багатьох його підлеглих, висуванців. Та спочатку потрібно було знайти Леплевському заміну. Його наступником став 35-річний начальник УНКВС по Оренбурзькій області старший майор державної безпеки О.І.Успенський [17].

У середині лютого 1938 р. з метою прискорення вияву "ворогів народу" особисто до Києва приїжджає М.Єжов. На оперативній нараді за участю всіх начальників обласних управлінь

НКВС УРСР нарком охарактеризував всю здійснену І.Леплевським роботу як "штукарство, безсистемність та удар по одинаках". Себто з цим приїздом і розпочалася друга хвиля арештів працівників українського НКВС. Першим було заарештовано начальника відділу кадрів НКВС УРСР старшого лейтенанта державної безпеки М. Северина, звинуваченого у шпигунстві на користь Німеччини ]18]. Після нього були заарештовані начальник УНКВС по Полтавській області капітан міліції А. Петерс-Здебський, заступник начальника УНКВС по Донецькій області майор державної безпеки Г.Загорський- Зарницький, капітани державної безпеки: А.Геплер - помічник начальника УНКВД по Чернігівській області, Д.Орлов - начальник КРВ УДБ УНКВС по Донецькій області, Я.Флейшман - начальник ОВ УДБ УНКВС по Дніпропетровській області та десятки інших

. Крім того, наказами від 26 лютого та 3 березня 1938 р. Єжов змінив усіх без винятку начальників обласних відділень УНКВС в Україні

. 9 березня 1938 р. заарештовано також ще одного високого посадового керівника - заступника начальника республіканської міліції Я.З.Камінського [21].

Для проведення слідства у справах заарештованих чекістів Успенський створив особливу оперативно-слідчу групу на чолі із заступником начальника 4-го відділу УДБ НКВС УРСР старшим лейтенантом державної безпеки Д.А.Пер- цовим, якою лише за період з 21 лютого по 31 квітня 1938 р. був заарештований 241 співробітник НКВС [22]. Виступаючи на XIV з'їзді КП(б) У, який відбувся 13-18 червня 1938 р., О.Успенський стверджував, що "апарат НКВС на Україні засмічувався протягом ряду років троцькістсько-бухарінським, буржуазно-націоналістичним, сіоністським та просто шахрайським елементом. Ворогам народу Балицькому і Леплевському вигідно було мати такий склад у апараті, тому що в такому складі легше було вербувати у своє підпілля" [23].

Серед аспектів "єжовщини", які ще потребують уважного і неупередженого дослідження, є тема антисемітизму. За даними, які наводив у лютому 1998 р. у виступі на міжнародному симпозіумі "Сталінський терор, масові репресії, ГУЛАГ" (Гамбург, Німеччина) голова ради і керівник наукових програм Московського науково-інформаційного і просвітницького центру "Меморіал" Арсеній Рогинський, у 1935 р. у

НКВС працювало 40% євреїв, а у 1940 р. їх залишилось всього 4%.

Такий самий розвиток подій спостерігаємо і в Україні, де, наприклад, НКВС своєю телеграмою від 28 грудня 1937 р. вимагав "негайно переглянути всі обліки і розробки по сіоністах, заарештувати антирадянський сіоністський актив". І такі пошуки було розпочато. Продовжились вони і