26 квітня 1938 р. доходить черга й до колишнього керівника українського НКВС Леплевсь- кого. В архівно-слідчій справі № 967454 по обвинуваченню І. Леплевського є тільки один протокол його допиту від 22 травня 1938 р. Цей допит проводили співробітники СПВ ГУДБ НКВС СРСР майор державної безпеки Г.Лулов та капітан державної безпеки Ю.Візель. Колишній нарком внутрішніх справ УРСР свідчив, що ще у 1926-1930 рр. співчував троцькістам, хоч зовні завжди виступав за лінію партії [25]. Також І.М.Леплевський розповів слідству, що "у ряді областей сиділи мої люди, які беззаперечно виконували всі мої завдання та доручення. В Одесі - Глузберг, начальник 5-го відділу, в Києві - Роголь, начальник 3-го відділу, в Донбасі - Загорський, кадровий троцькіст, заступник начальника обласного управління, в Чернігові - Геп- лер, троцькіст, і у Києві, у міліції, - Камінський, троцькіст. В цій роботі великі послуги зробив йому начальник відділу кадрів М. Северин" [26].

28 липня 1938 р. виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР на закритому засіданні винесла згідно зі ст. 58-1, пункт "б", 58-8 та 58-11 Кримінального кодексу РРФСР звинувачувальний вирок відносно гр. І.Леплевського: вищу форму соціального захисту - розстріл. Того ж дня вирок приведено до виконання [27].

Не набагато пережив Леплевського та інших жертв другої чистки й О.І.Успенський. М. Хрущов згадував, що якось йому зателефонував Сталін і, сказавши про те, що на Успенського є серйозний "компромат", запропонував заарештувати останнього. Тільки-но Хрущов поклав трубку телефона, як знову пролунав сигнал. І знову це був Сталін: "Ми ось порадились і вирішили, щоб Ви Успенського не заарештовували. Ми викличемо його у Москву і заарештуємо тут. Не втручайтесь у ці справи" [28].

Передчуваючи неминучість арешту, Успенський 14 листопада 1938 р. інсценує власне самогубство та, використовуючи підроблений паспорт, зникає з Києва. Переховується у Архангельську, Калузі, Муромі, але 15 квітня 1939 р. заарештовується у Челябінській області, після чого - суд і смертний вирок. Після О.Успенського обов'язки наркома внутрішніх справ України з 7 грудня 1938 р. до 2 вересня 1939 р. виконував Амаяк Кобулов, а потім на цю посаду було призначено Івана Сєрова [29].

Тим часом тривало знищення самих єжовців. 25 листопада 1938 р. указом Президії Верховної Ради СРСР М.Єжов був звільнений з посади наркома внутрішніх справ СРСР. Тоді ж цю посаду зайняв Л. Берія. Розпочалася чергова "чистка" НКВС. Так, 22 лютого 1939 р. були засуджені до розстрілу М.Берман, С.Жуковський та Л. Заковський. Чекали вироку М.Ніколаєв-Журі, Д.Апресян, В.Хворостян, Д.Дмитрієв та інші. 6 квітня 1939 р. заарештували колишнього першого заступника внутрішніх справ та начальника ГУДБ НКВС СРСР М.Фриньковського, а через чотири дні й самого Єжова [30]. Протягом 1939 р. з органів держбезпеки було звільнено 7372 особи (22,9% від загальної кількості оперативно-чекістських кадрів НКВС СРСР), з них 66,5% - за посадові злочини, контрреволюційну діяльність та з компрометуючими матеріалами [31]. За даними, які наводить В.М.Нікольський, загальна кількість репресованих працівників НКВС в Україні в період 1937 року складала 236 осіб [32].

Найбільше працівників НКВС було репресовано зі складу центрального апарату - 85 осіб (36,0% від загалу по Україні). По областях найбільшими у 1937 р. арешти були по УНКВС Вінницької області (40 осіб, 16,9%), далі йшли Одеське (29 осіб, 12,4%), Харківське (24 особи, 10,2%), Київське (18 осіб 7,6%) та Чернігівське (16 осіб, 6,8%) УНКВС. Арешти по УНКВС Миколаївської, Донецької, Дніпропетровської областей не перевищували десяти працівників. По УНКВС Житомирської, Кам'янець-Подільської та Полтавської областей арештів серед працівників цієї установи взагалі не було.

У 1938 р., після другої чекістської чистки, кількість заарештованих співробітників НКВС лише за першу половину року сягала вже 790 осіб, що становило 0,9% від арештів інших репресованих категорій радянського суспільства [33]. В цілому за 1938 рік тільки в апараті НКВС УРСР було заарештовано 261 "зрадника, учасника правотроцькістської організації, інших анти- радянських формувань та шпигунів іноземних розвідувальних органів". А всього у 1938 р. в

Україні заарештували 994 співробітників НКВС [34].

Підсумовуючи картину репресій проти працівників НК-ДПУ-НКВС у 1930-38 рр., неможливо обійти питання їх наслідків для країни. На думку автора, найбільш трагічним аспектом, враховуючи початок Другої світової війни, мало перш за все винищення працівників іноземного відділу НКВС, розвідників, які перебували за кордоном. Майже 90 відсотків працівників цього відділу на чолі зі Слуцьким буде знищено у кривавих чистках. Це приведе до значного погіршення розвідувальної праці за кордоном, недовірливого ставлення до інформації, наданої іноземною резидентурою. Наприклад, однією з причин скептичного ставлення керівництвом СРСР до попереджень Ріхарда Зорге щодо фашистської агресії було те, що всіх, хто працював з ним, розстріляли, а сам Зорге ухилився від приїзду до СРСР [35].

Література

Шаповал Юрій, Золотарьов Вадим. Всеволод Бали- цький: особа, час, оточення. - К.: Стилос, 2002; Золотарьов В. Заручник системи Я.Камінський // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1996. - № 1/2; Шаповал Ю.І. та ін. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - К.: Абрис, 1997; Шитюк М.М. Масові репресії проти населення півдня України в 20-ті-50-ті роки XX століття. - К.: Тетра, 2000; Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кін. 1920-1950-ті рр.). - Донецьк: