УДК 94 (477.22) "1920/1930"

Кукса Н.Г., Черкаський державний технологічний університет

Культурно-освітня робота в українському селі наприкінці 20-х - на початку 30-х років XX ст.

Стаття присвячена питанням культурно-освітнього розвитку на селі наприкінці 20-х - початку 30-х років ХХ століття. Автор аналізує розвиток художньої самодіяльності, кіно, радіо в сільській місцевості, простежує роботу сільських бібліотек, вказує на заходи, вжиті керівництвом для духовного розвитку селян.

The article is dedicated to questions of cultural-educational development in the country at the end of 20s - the beginning of 30s of the 20th century. The author analyses the development of amateur activity, cinema, radio in country-side, traces the work of country libraries, indicates measures used by the government for the peoples spiritual development .Вивчаючи сучасні проблеми культурного життя на селі, ми все частіше звертаємося до дослідження його минулого, оскільки це об'єктивно допомагає нам краще зрозуміти його сутність. В цьому аспекті особливу увагу привертає чи не найбільш важливий у житті українського села період 20-30-х років ХХ ст., який став в історії України періодом соціально-економічних змін, величезних потрясінь та страшної трагедії і, як наслідок, великих, але неоднозначних з точки зору сьогодення підсумків в галузі культури. Умовно можна виділити два аспекти розвитку культурного життя на селі. З одного боку, спостерігалися вагомі позитивні результати у розвитку масової культури, на яких ми і зосередимо основну увагу, а з іншого - сталінські репресії, що поширились на найбільш освічену частину сільського населення - сільську інтелігенцію і значно підірвали культурницький потенціал села. Слід зазначити, що ця проблема в певних її аспектах привертала до себе увагу дослідників. В 20-ті роки ХХ ст. культурно-освітньому розвитку приділено увагу в праці О.Полоцького [1], зокрема в ній досить повно висвітлено роботу культурно-освітніх установ. Радянські історики В.Афанасьєв, О.Михайлов, О.Слуцький хоч і приділяють велику увагу культурно-освітньому розвитку українського села, проте чимало місця вони відводять вивченню спадщини Леніна [2]. Однак, попри ідеологічні догми, ці дослідження відіграють важливу роль у вивченні питань культури та освіти. На сучасному етапі питання кінофікації села і ряд інших культурних проблем показано в монографії Я.Мандрика [3].

Слід однак зазначити, що вказана проблема досить складна й широка і в цілому все ще залишається маловивченою. Виходячи з цього, у даній статті зроблено спробу з'ясувати стан масової культурно-освітньої роботи в українському селі наприкінці 20-х - на початку 30-х років ХХ ст.

У грудні 1929 р. в Харкові відбулася Всеукраїнська нарада, на якій були сформульовані директивні завдання щодо змісту і напрямків культурної роботи на селі в зв'язку з початком суцільної колективізації сільського господарства [4]. На ній була оприлюднена офіційна точка зору ЦК КП(б)У, в якій давалась гостро- критична оцінка культурної роботи на селі. В ній зазначалось, що "сельбуди і хати-читальні відстали від темпів перебудови сільського господарства. Вони ще не стали центром політосві- тньої роботи. В багатьох випадках сельбуди були лише приміщеннями, в яких відбувалися збори, а самі не відігравали активної ролі" [5].

Конкретні шляхи і форми масової культурної роботи на селі було визначено в постановах ЦК ВКП(б) "Про обслуговування книгами масового читача", "Про поліпшення бібліотечної роботи", "Про хати-читальні" [6]. В них наголошувалось на необхідності розширення мережі культурно- освітніх закладів і більш активної участі їх у розв'язанні завдань індустріалізації країни та, зокрема, колективізації сільського господарства. ЦК ВКП(б) зобов' язав партійні та радянські організації добиватись того, щоб література, кіно мобілізували трудящі маси навколо основних політичних і господарських завдань, щоб хати- читальні та сільські бібліотеки задовольняли зрослі культурні запити селянства.

Чи не найбільш важливою формою масової культурно-освітньої роботи на селі була художня самодіяльність. Вже на кінець 20-х років XX ст. в республіці була створена початкова матеріальна база для активної діяльності художньої самодіяльності. Як засвідчують архівні матеріали, в 1929 р. на селі працювало близько 6 тисяч драмгуртків, 3 тисячі хорів [7]. Щодо репертуару драматичних гуртків, то тут слід зауважити, що він в основному складався з п'єс, присвячених питанню колективізації сільського господарства, зокрема таких як: "Навчила доля, де шлях до волі" І.Кочерги, "Новими стежками" Г.Мизюна та інші.

Хорові гуртки часто проводили вечори колективізації, де виконували пісні, частівки, фейлетони. Зазначимо, що багато гуртків самі підбирали матеріали для виступів, навіть ставили свої власні п' єси.

Друга п'ятирічка характеризується достатньо енергійним розвитком художньої самодіяльності на селі. Починають проводитись різного виду олімпіади, що охоплювали велику кількість учасників. Наприклад, в 1935 р. на районних олімпіадах їх налічувалось близько 20 тис., а вже у 1937 р. - 175 тис. осіб [8]. Цікавим є факт проведення 1-ї Республіканської олімпіади народного мистецтва, на якій були представлені такі його види, як різьба, кераміка, вишивка, килимарство.

Кінець 20-х - початок 30-х років ХХ ст. є періодом появи в побуті українського селянства кіно. Воно мало великий вплив на формування їхнього світогляду. Починаючи з 1927 р., в республіці значно збільшувалась кількість стаціонарних кіноустановок і пересувок. Наприклад, якщо на 1 жовтня 1927 р. у Київській окрузі їх налічувалось 37, то вже через рік нараховувалось 53 стаціонарок і 23 пересувок. На 1 травня