Партійна та радянські органи влади вживали активних заходів щодо кінофікації села. Для вирішення цієї проблеми в березні 1928 р. в Москві пройшла перша Всесоюзна партійна нарада з кінематографії, на якій було оголошено курс на завоювання техніко-економічної незалежності радянської кінопромисловості, вимагалось добитись рішучих змін у виробництві кінокартин, які відповідали б запитам села [10]. На початку 30-х років створюються кіностудії "Мосфільм" та "Міжрабполіфільм". В Україні в цей час починають функціонувати кіностудії в Одесі, Києві, Ялті, на яких з'являються перші звукові кінокартини. Слід сказати, що всі ці заходи значною мірою вплинули на поширення кіно в селах України. Однак в ці роки спостерігається і ряд недоліків, що гальмували розвиток кіномережі на селі, серед яких домінували дорожнеча кіноапаратури та брак кіномеханіків. З таємних донесень ДПУ України довідуємося, що стан кінофікації українських сіл характеризується не найкращим чином: спеціальні приміщення для кіноустановок були відсутні; апаратура швидко вибувала з ладу, а нова не поступала [11].

Щоб максимально прискорити кінофікацію села, ЦК КП(б)У 5 листопада 1929 р. прийняв постанову "Про кінофікацію села" [12]. В ній говорилося про повільні темпи кінофікації, слабке обслуговування селянства. Це рішення дало відчутний поштовх для розвитку кіномережі на селі. З цього часу, щоб розширити обслуговування села, пропонувалось використовувати пересувки. Як наслідок, якщо в 1930 р. в селах працювало 762 пересувки, то на кінець 1932 р. їх кількість сягнула до 3577 [13]. Вищі партійні інстанції для демонстрування кінокартин на селі виділили 238 кінофільмів. В основному широко практикувався показ кінокартин на сільськогосподарські теми. Їх демонстрування часто супроводжувалось поясненням агрономів. Великим успіхом в цей час користувались кінокартини "Арсенал", "Земля" О.Довженка, "Мати", "Броненосець Потьомкін" С.Ейзенштейна.

З метою підготовки сільських кіномеханіків у містах України почали створюватись спеціальні курси, які активно працювали у Києві, Полтаві та Харкові [14]. Аналізуючи даний період, помічаємо вдосконалення кінообслуговування селянства України та зміцнення матеріальної бази кіно в сільській місцевості. В зв'язку з цим постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 26 серпня 1933 р. "Про будівництво по великих селах кінотеатрів" планувалось побудувати 100 кінотеатрів. Досить часто до їх будівництва залучали і самих селян, проте слід відзначити, що план виконати так і не вдалося, було побудовано лише 34 кінотеатри [15].

Значну роль у покращенні кінообслуговуван- ня сільського глядача внесли кінофестивалі, які ввійшли в побут культурного життя села. Для селян демонструвались кращі на той час кінокартини "Чапаєв", "Селяни", "Щасливий фініш" та ін. Колгоспники досить часто брали участь в їх обговоренні. Такі фестивалі проводились щорічно і стали важливим атрибутом культурного життя українського села.

Поруч з кіно важливе місце в культурно- освітній роботі займало радіо. Як відомо, початковий план радіофікації СРСР був затверджений ще в 1927 р., коли РНК республіки виділив кошти, а Народний комісаріат освіти взявся радіофікувати село. Вже до лютого 1929 р. було встановлено понад 1 тисячу гучномовців, але більшість з них не працювала, особливо через брак досвідчених працівників та радіодеталей, адже ціни на останні були дуже високі. 30 січня 1929 р. оргбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання про прискорення радіофікації сільської місцевості.

Слід сказати, що в багатьох округах радіофікація здійснювалась за рахунок коштів громадських організацій, і, як наслідок, в Уманській окрузі було встановлено 40 динаміків, в Запорізькій - 45, в Маріупольській - 35 [16].

Постанови секретаріату ЦК КП(б)У від 5 січня та 25 лютого 1930 р. вказують на те, що вище парткерівництво республіки ставило завдання про необхідність в першу чергу радіофікувати районні центри та всі культосвітні заклади [17]. На підприємствах робітники розгорнули рух з метою допомогти радіофікувати села. Вони працювали у вихідні і на зароблені гроші закупляли радіоприймачі, радіоматеріали для селян. На 1 червня 1929 р. в селах України нараховувалось 3389 лампових приймачів, однак багато з них не працювало. В зв'язку з цим починається організація радіомовних точок. В 1929 р. їх налічувалось 13400 одиниць, в 1930 р. - 24700, а в 1931 р. - 150 тисяч [18]. Та й цього було замало. Тому було вирішено створити ра- діоаудиторії при сельбудах і хатах-читальнях для 200-300 осіб. В сільських райцентрах було створено 35 радіостудій, з яких велося місцеве радіомовлення [19].

Взагалі, в період першої п'ятирічки радіофікація сіл тільки розпочалася і вона відразу ж зіткнулася з рядом проблем. В 1933 р. у селах УСРР через несправність були бездіяльними 90 відсотків радіоустановок [20].

Зазначимо той факт, що українське радіо почало відігравати важливу інформаційну роль для сільського населення. На нараді з питань агропропаганди радіо, яка відбулась при ЦК ВКП(б) 23 квітня 1933 р., було відзначено незадовільний стан з організацією місцевого мовлення з агротехнічної пропаганди на трансвузлах в районах, відсутність обліку цієї роботи, прийнято рішення про організацію Всеукраїнського рейду перевірки агротехпропаганди на радіо, в ході якого планувалось обстежити роботу місцевих радіовузлів, а також організувати слухання місцевого мовлення [21].

Управлінням агротехпропаганди при Народному комісаріаті земельних справ УСРР в жовтні 1933 р. було організовано постійний діючий радіоінструктаж для керівників агротехнавчання та техмінімуму, розроблено план навчання в радіоаудиторіях [22].

Велика роль у культурно-освітньому розвитку відводилась