УДК 94 (477) (092)

Бушин М.І., Товстопят Л.М., Черкаський державний технологічний університет

Основні віхи життєвого шляху професора І.Г.Шульги

(1921-1993)

Стаття присвячена відомому українському історику І.Г.Шульзі. Автор розглядає питання наукової діяльності, творчості, громадського життя професора.

The article is dedicated to a famous Ukrainian Professor of History historian professor I.G.Shuiga. The author considers the question of scientific activity, work, civil life of Ivan Shulga.Сьогодення вимагає глибокого переосмислення ролі особистості в житті суспільства, адже саме особистість творить історію, великі звершення, наукові відкриття. Дана публікація присвячується видатній особистості, яка не тільки стала частиною української історії, а й внесла в українську науку ґрунтовні дослідження історії Закарпаття кінця XVIII - початку XIX ст., зв'язків України з Росією, Угорщиною, Румунією, Молдавією в зазначений період, голодоморів 1922-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр. Постать І.Г.Шульги частково була представлена у попередніх роботах автора [1], і дане дослідження є продовженням знайомства з життям та діяльністю історика. Життю та діяльності І.Г.Шульги присвячені праці М.І.Бушина, В.Задорожного, М.Вереш, М.Трояна [2].

Ілля Гаврилович Шульга народився 3 серпня 1921 р. в селі Верещаки Лисянського району Черкаської області в селянській родині. Його батьки, Гаврило Устимович та Марта Панасівна, все життя працювали в сільському господарстві, вони одні з перших вступили до колгоспу "Наша спілка". Окрім Іллі Гавриловича, в сім'ї було ще троє дітей. Саме батьки "змалку виховали сина на принципах української народної моралі, яка тісно поєднувала працелюбство і гуманізм, патріотизм з повагою до інших народів, скромність з настирливістю, гордість з добротою" [3].

Всі труднощі, проблеми, соціальні потрясіння пройшли перед очима Іллі Гавриловича, на його дитинство припали роки голодоморів 19321933, 1946-1947 років. Він бачив пухлі від голоду ноги матері та молодшого брата Петра. Пізніше він неодноразово наголошував: "Протягом усього свідомого життя пам'ятаю про те, що із тридцяти учнів першого класу моєї сільської школи лишилися троє: Тоня Тараненко, Микола Балденко і я. Мої товариші дитинства лежать у могилах. Я залишився живий, але скалічений хворобами - наслідком голодного дитинства. Я історик, і я мушу розповісти людям правду про те, чого був свідком" [4].

Це була найчорніша і найжахливіша сторінка його життя, з пам' яті не могли стертися трагічні сторінки минулого, і історик довгий час виношував їх у собі, переживаючи подумки знов і знов лихо голодомору. Пізніше, в зрілому віці, він вкладе свої думки в наукові праці, присвячені цьому питанню, а до того Ілля Шульга починає осмислювати життя українського народу з хліборобської праці. Після школи вступає до Черкаського сільськогосподарського технікуму, який успішно закінчує в 1940 р., одержавши спеціальність зоотехніка.

По закінченні технікуму працював за спеціальністю в Колківському райземвідділі Волинської області, а згодом секретарем Колківського райкому комсомолу. На цій посаді його застала війна. За станом здоров'я Ілля Гаврилович був знятий з військового обліку і евакуйований спочатку в Дніпропетровську, а потім у Фрунзенсь- ку область Киргизької РСР, де працював зоотехніком в колгоспі "Червоний мілентан" [5].

Проявлений ще в школі потяг до науки не минув даремно, праця на землі не задовольняла пекучої жаги до книжної праці, і в 1943 р. він вступив на перший курс історико-філологічного факультету Ростовського державного університету, який знаходився в евакуації в місті Ош Киргизької РСР. В 1944-1945 навчальному році вчився на другому курсі історичного факультету Чернівецького, потім Львівського державного університету. То було відразу по війні, Ілля носив тоді благенький військовий кітель, завжди напрасований і застебнутий на всі ґудзики. Хлопці знали, що він не воював, і знали також, що якби йому не рука, то стрімголов полетів би на фронт [6].

Ілля Гаврилович вчиться і одночасно працює в залізничній вечірній школі Львова. "На одну стипендію не проживеш - треба підробляти, випробувати шлях педагога, готувати себе до великої учнівської аудиторії", - не раз говорив Ілля Гаврилович. Працював завжди спокійно і виважено, з притаманним йому гумором. "Я завжди беру пучку сміху на урок, - було сказав. - Знаєте, як це важливо для розрядки напруги? Це ліки" [7].

Навчання надихало Іллю Гавриловича, і нехай спочатку були не наукові здобутки, але потяг до науки був дуже сильний. На кожному курсі кожного університету має бути студент, який охайно пише конспекти й охоче їх позичає, який знає більше, але не демонструє цього, допомагаючи однокурсникам скромно і непомітно, як і у всьому іншому - мові, поводженні, одязі - є товаришам за взірець. Таким був студент Шульга. Навчався наполегливо і завзято. У групі був старостою, ще й порадником-консуль- тантом. Турбувався про однокурсників, від початку і до кінця екзаменів був у коридорі, біля дверей аудиторії, допомагав студентам добрим словом. З ним усі радилися, прислухалися до мудрого, розважливого слова, бо воно було виваженим і правдивим [8].

Ілля Гаврилович був м' який, мрійливий, тільки дуже цілеспрямований - таке поєднання рис трапляється рідко. А от у приятелюванні, надто в дружбі, був рівнею. Троє друзів-студентів споріднились одразу: галичанин Славко Кісь, закарпатець Мишко Троян і він, Ілля Шульга з великої, як її шанобливо називали тоді, України. Дружба їх, жартували однокурсники, була історичною закономірністю. Сам Іван Петрович Крип' якевич так говорив. Вони вважали