за щастя, що вчаться у такого наукового світила, а старий професор ще за більше щастя мав їх, вбачаючи благородство духу в тому, що селянські діти прийшли вивчати минуле своїх країв, і ще більше благородство - у їхній дружбі, цих трьох хлопців, за якою стояла Україна, возз'єднана і воістину вільна [9]. В подальшому вони всі стали науковцями.
У Львівському університеті Шульга слухав лекції таких відомих істориків, як Іван Крип'я- кевич, Мирон Кордуба, Іван Білякевич. Іван Петрович Крип'якевич, професор (згодом академік, директор Інституту суспільних наук АН УРСР), пророкував Іллі Гавриловичу, що коли він, Шульга, утримає той рівень, на якому написана студентська наукова робота про фастівського полковника Семена Палія, й піде так далі, то він, Крип'я- кевич, уголос заявляє, що має справу з майбутнім професором [10]. Так і сталося, але значно пізніше. Втім він не рвався у професори. Інша справа: любив ритися в книгах, архівах, збирати нові факти, по-новому, коли це вдавалось, засвідчувати старі. Він любив минуле, як вчений, як людина. Минуле - це було його життя.
Лекції професора Мирона Кордуби полонили Іллю Гавриловича не тільки глибоким знанням історії, але й мистецтвом володіти аудиторією, винятковою пунктуальністю і ошатністю. Мирон Кордуба дуже часто наголошував, що справжня історія вивчається в архівах і бібліотеках. Будучи студентом, Ілля Гаврилович прийшов на консультацію до професора Кордуби. Той уважно вислухав його і запитав, чи знає він латинську, німецьку чи польську мови. Ілля Гаврилович зізнався, що не знає. Професор похитав головою і сказав, що шлях у велику науку йому закритий. Але це не зупинило майбутнього вченого, і він почав ретельно вивчати іноземні мови, якими були написані архівні матеріали.
Шлях в науку молодого історика був не простим. Спочатку поїхав працювати разом з дружиною Ядвігою Денисівною на рідну Черкащину, у Лисянський район, де спочатку працював у Виноградській середній школі, а потім директором Лисянської середньої школи (нині середня школа № 1). Три роки праці дали йому багато, але і він дав багато своїм вихованням: учням і учителям. Організував історичний гурток, що досліджував місцевий матеріал та історію заснування Лисинки, перших поселенців та їх знаряддя праці; повстання, зокрема Коліївщину, гайдамаків, перебування в Лисянці Т. Шевченка. Його учні постійно брали участь в олімпіадах, займали перші місця саме тому, що частина з них стала чудовими педагогами, а інші потім вибрали шляхи науки - стали доцентами, професорами, академіками. Вечори проводилися в школі, гомоніли допізна вчителі - засиджувалися на зборах і педагогічних радах, вирували пристрасті в коридорах з тих чи інших питань, бо в школі з'являлось багато нового, пошукового [11].
Прагнення до науки робило своє: Ілля Гаврилович хотів досліджувати рідну історію, і вже з 1951 р. Шульга - аспірант Інституту історії АН УРСР. Він досліджує складні й суперечливі соціально-економічні процеси, що відбувалися в Україні в XVm ст. Архівна праця дала прекрасні результати, і у 1954 р. успішно і достроково захищає кандидатську дисертацію [12].
За направленням Ілля Гаврилович працює на кафедрі історії СРСР Ужгородського державного університету старшим викладачем, доцентом, професором, а з 1958 р. - завідувачем кафедри. Як завідувач кафедри він, за спогадами колег, був зразком. Це була надзвичайно обов'язкова людина: сказав - зробив, причому робив спочатку сам, а потім вимагав від інших, вже маючи на це моральне право.
В Ужгородському університеті І.Г.Шульга плідно працює в галузі дослідження і вивчення історії Закарпаття. Тут написані майже всі його фундаментальні праці та захищена докторська дисертація [13].
Цей вагомий науковий доробок вченого був високо оцінений науковими колами України. Тільки з часом розумієш, наскільки важко було працювати Іллі Гавриловичу, адже в ті часи він займався епохою капіталізму. Це були не актуальні теми на той час, друкуватися було важко, але він працював. Минув час і зараз всі, хто пише про історію Закарпаття, його соціально- економічний розвиток XVIII-XIX століття, звертаються до праць Іллі Гавриловича. В 1967 р. І.Г.Шульга був нагороджений орденом "Знак Пошани" за плідну працю [14].
Перу І.Г.Шульги належать монографії із соціально-економічної історії Закарпаття Х'УШ - першої половини ХІХ ст., він був співавтором багатьох фундаментальних колективних монографій [15]. З науковими доповідями та повідомленнями він виступав на наукових конференціях та симпозіумах у Києві, Харкові, Вільнюсі, Мінську, Кишиневі, Єревані, Ленінграді, Таллінні, Львові, Ужгороді.
У книзі "Соціально-економічне становище Закарпаття в другій половині XVIII століття" він одним із перших на основі вивчення архівних документів висвітлив питання запровадження урбаріїв Марії-Терезії в Закарпатті та розвиток цехів у краї. Почав досліджувати економічні і культурні зв'язки Закарпаття з іншими українськими землями та Росією в другій половині XVIII століття і зробив однозначний висновок, що нерозривні зв'язки між братніми народами сприяли національному пробудженню закарпатоукра- їнського народу. Ці думки він виклав у колективній монографії [16].
Ілля Гаврилович був постійним автором статей на сторінках "Українського історичного журналу" - найпрестижнішого видання українських істориків. В ньому побачили світ статті вченого [17], рецензії на праці О.Апанович, С.Лучко, Г.Сергієнка [18] та багатьох інших.
Він входив до редакційно-видавничої ради університету, веде історичний гурток на факультеті, вчить дослідницької праці студентів. Багатогранність інтересів вченого проявилась у спробах художньої інтерпретації історичного минулого, а саме - в