УДК 94(477-22)" 19": 37

Бушин М.Ї., Мальцева С.В., Черкаський державний технологічний університет

Школа як осередок духовного життя українського села

у 90-х pp. XX ст.

У статті розглянуті сучасні проблеми сільської школи, визначена її роль у культурному розвитку мешканців села.

In the article modern problems of country school are considered and its role in cultural development of countryside is determined.В період демократизації і розбудови незалежної держави українська суспільна думка розглядає культуру як необхідність і дієвий аспект самоусвідомлення і самоутвердження народу, нації. А українці, як відомо, нація хліборобів. І це справді так, адже селянство є найстародавні- шою верствою населення України. Крім того, воно виступає важливою рушійною силою у вирішенні завдань суспільно-політичного і соці- ально-економічного розвитку. Необхідними завданнями процесу оновлення духовного життя нашого народу також є зміцнення матеріальної бази культури на селі, створення відповідних умов для духовного розвитку сільського населення, задоволення його культурних потреб. Важлива роль у вирішенні цих питань відводиться освіті. Саме школи на сучасному етапі практично стали стабілізуючим фактором існування села: і демографічно, оскільки закріплюють там жителів, і економічно, бо безпосередньо готують майбутніх сільських трудівників, і в сфері культури, оскільки саме школи є центром інтелектуального життя сіл, а інколи, і єдиним його вогнищем.

Стан та розвиток освіта в сільській місцевості в 90-х роках XX ст. висвітлені, зокрема, в Постанові Кабінету Міністрів України від 20- .07.1999 "Про розвиток сільської загальноосвітньої школи", якою визначено основні проблеми сільської школи і затверджено комплексний план заходів щодо розвитку загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості в 1999-2005 pp. [1]. Що стосується питання реформування освіта в Україні, то воно висвітлено у багатьох дослідженнях педагогів, істориків, філософів, культурологів, економістів та ін., наприклад, у філософському аспекті його розглядають В.ППогребняк і А.Д.Ятченко [2]. Проблема сільської школи висвітлена на сторінках періодичних видань "Рідна школа", "Початкова школа", "Педагогічний вісник" та ін. Цієї теми торкається М.М.Вівчарик у своїй монографії, яку він присвятив етносоціальним процесам, що відбувалися в українському селі у 70-ті - середині 90-х років [3].

Автори статті ставлять собі за мету проаналізувати стан сільської школи в зазначений період та визначити її місце в культурній сфері жителів села.

Сучасне суспільство докорінно змінило підходи до освіта. На кінець XX ст. вирішального значення набуває всезагальний розвиток людини, її творчих здібностей, вміння пристосовуватись до світу, який постійно змінюється. Нова інформаційна епоха ускладнила соціальну функцію освіта, яка тепер полягає в тому, щоб істотно впливати на відтворення і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства, забезпечувати різні галузі виробництва висококваліфікованими фахівцями. Освіта як процес становлення особистості в тісному поєднанні з культурними цінностями надає людському існуванню особливу значимість. Тому освіта має стати фактором розвитку культури, чинником наповнення суспільного прогресу культурними цінностями [4]. Саме від рівня освіченості, фахової підготовки, світоглядних і моральних цінностей молодого покоління значною мірою залежить майбутнє країни.

Перед освітою в нових умовах постають і нові завдання, а саме - сприяти інтелектуальному, соціальному, моральному і фізичному розвитку особистості, формувати її світоглядну культуру, індивідуальний досвід, інтуїцію і творчість, виховувати соціальну та екологічну відповідальність, глобальну самосвідомість

Випереджальний розвиток освіта має допомогти Україні вийти з кризи, досягти високого рівня економіки, демократії і не залишитись на узбіччі світового історичного розвитку. Тому основною метою процесу реорганізації існуючої системи освіта в нашій державі є побудова нової моделі освіта, яка має відповідати новим соціа- льно-економічним цілям, життєвим реаліям пос- ттоталітарного суспільства, мата національний характер, ґрунтуватися на гуманістичних і демократичних засадах, бути інтегрованою в сучасний освітній процес усього людства і в той же час вирішувати навчально-виховні проблеми, які назріли як в Україні в цілому, так і в окремих її регіонах.

Основними напрямами реформи сільської школи в 90-х роках XX ст. були і залишаються: оптимізація мережі з огляду на демографічну ситуацію та її тенденції в майбутньому; організаційне і навчально-методичне забезпечення; оновлення змісту навчально-виховного процесу, запровадження інноваційних технологій; кадрове забезпечення сільської школи творчо мислячими педагогами, підвищення їх кваліфікації і професіоналізму, освітнього і загальнокультурного рівнів; матеріально-технічне та фінансове забезпечення шкіл.

Вищевикладені завдання можуть бути реально втілені і мата позитивні результати лише внаслідок впровадження економічно, фінансово обґрунтованих програмних документів та їх організаційного забезпечення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Так, важливим документом для освітян села є Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1999 p., де відзначено, що в 1998 р. у країні функціонувало 14,9 тис. сільських загальноосвітніх навчальних закладів [5], що становило 70,2 відсотка від загальної кількості (у 1995/96 н.р. було 15,2 тис. шкіл), у яких навчалося 2225,0 тис. учнів, або 32 відсотки від загальної кількості школярів України (в 1995/96 н.р. навчалося 2231,6 тис.), а також 9,8 тис. дошкільних дитячих закладів (в 1996 р. їх було 10,9 тис.), де виховувалось 219,0 тис. дітей дошкільного віку [6]. Однак структура існуючої мережі неповною мірою задовольняє освітні потреби сільського населення, що ставить у нерівні умови сільських та міських дітей. Про це свідчить той факт, що більш ніж у 3,5 тис. сіл були відсутні школи, хоч там проживали діти віком 6-1„Џ років [/J. Однією з причин такої ситуації є