політика минулих років, коли села визнавались неперспективними через відсутність у них шкіл. Ця обставина ще раз свідчить про те, що сільська школа завжди була не лише навчально-виховним закладом, а й селоутворю- ючим фактором. Скорочення шкіл і класів у сільській місцевості порушує виконання ст. 53 Конституції України, а також "Закону про загальну середню освіту" щодо права кожного громадянина на здобуття повної загальної середньої освіти. В цих умовах ставиться під сумнів і якість навчання в сільській школі, про що свідчить аналіз вступу її випускників до вищих навчальних закладів, невелика їх кількість, нагороджених медалями, а також низькі показники знань та умінь, які виявляють учні на предметних олімпіадах.
Занепокоєння викликає також підготовка дітей до школи у сільській місцевості. Більшість першокласників не готові до навчання у школі, тому що не відвідують дитячі садки. У 1999 р. у дошкільних закладах сільської місцевості виховувалось 20,0% дітей проти 30,0% у 1994 р. В Івано-Франківській, Волинській, Житомирській, Львівській областях дитсадки відвідували лише від 6 до 9% дітей дошкільного віку [8].
Турбує те, що кількість дітей, які йдуть до перших класів, щороку зменшується. Як свідчить статистика, на кінець 1997 року у 2,7 тис. населених пунктах не зафіксовано жодного новонародженого, у 2,6 тис. - зовсім немає дітей дошкільного віку [9].
Демографічна ситуація спричиняє таку особливість загальноосвітніх закладів сільської місцевості, як малокомплектність, тобто функціонування школи з такими показниками: 1) мала кількість учнів у класах; 2) відсутність окремих класів; 3) школи, класи в яких зведені в комплекти.
У 1998 р. з усієї кількості сільських шкіл 4,5 тис. були малочисельними або малокомплектни- ми [10]. В 90-ті роки кількість таких шкіл неухильно зростала.
Мала наповнюваність класів потребує інших підходів до побудови навчально-виховного процесу, до вирішення педагогічних проблем: індивідуалізації навчання, інтеграції змісту, розроблення і впровадження в практику різних зразків організації навчальної діяльності учнів (індивідуально-групова, об'єднання різновікових груп, різнорівневі класи). Ефективною методикою проведення уроку у малочисельних класах є опокова система, при якій учитель виокремлює найважливіший матеріал, важкий для засвоєння, а допоміжний, другорядний, діти опрацьовують самостійно. Це особливо стосується шкіл гірської місцевості (в Україні їх налічується близько 500 [11]), дітей, що проживають у віддалених місцях, яким з різних причин доводиться пропускати уроки.
Дійовою і перспективною формою навчання і виховання дітей (особливо, коли їх кількість невелика) є комплекс "школа - дитячий садок", бо вона дає можливість оптимально поєднати дошкільне виховання і шкільну освіту, виробити для дитини єдину стратегію оволодіння знаннями, відповідає потребам сучасного села. Одним з найперших такий заклад з'явився на Херсонщині у с.Чорнобаївка Білозерського району, а в 1998 р. їх у країні налічувалось близько 650 [12]. Від малокомплектних шкіл ми не зможемо відмовитись протягом ще декількох десятиліть. Адже такі школи відтворюють певні соціально- культурні й економічні умови життя нашого села, забезпечують його розвиток.
Школа є дійсно гуманною і демократичною тоді, коли забезпечує оптимальні умови для реалізації природних задатків, освітніх потреб, нахилів, обдаровань якомога більшій кількості своїх вихованців. Особливе місце у вирішенні зазначених проблем посідають нові типи навчальних закладів, поява яких якраз і покликана вирішити проблему розвитку творчих здібностей таких дітей, дати їм елітарні знання, які виходять за межі державних стандартів, розбудити у них бажання зайнятись саморозвитком, самовихованням, само- реалізацією своїх можливостей
Навчальні заклади нового типу наближені і до сільських дітей, для яких у 1998 р. їх було відкрито близько 45 [13]. Наприклад, на Кірово- градщині у Маловисківському, Олександрівсь- кому, Новомиргородському районах відкрилися ліцеї, в Добровеличківському - училище- агрофірма. Ці заклади вирішують проблему навчання дітей малокомплектної сільської школи. При цьому забезпечується ефективне поєднання відібраних за конкурсом педагогічних кадрів і наукового потенціалу вузів Кіровограда, оптимальне використання технічної бази шкіл і міжшкільних навчально-виробничих комбінатів.
Створенню на базі сільських шкіл закладів нового типу особливо сприяє їх співробітництво з вищими навчальними закладами. На Херсонщині спільно з керівництвом педагогічного та технічного університетів розроблено методику роботи в сільських школах центру довузівської підготовки педагогічного університету та фізико -технічного ліцею. Вони надають необхідну організаційну, методичну допомогу в навчанні здібних дітей безпосередньо у сільських школах. Такий підхід дає змогу значним чином впливати на зміст освіти, його оновлення, впровадження новітніх технологій, організовувати роботу навчальних закладів в експериментальному режимі, у якому в 2000 р. в області уже працювало 30 сільських шкіл [14].
Одним з найважливіших завдань оновлення змісту освіти в школах нового типу є ґрунтовне вивчення українознавства, що у поєднанні з краєзнавчою роботою дає учням глибокі системні знання про особливості й цінності традиційної культури українського народу та національних меншин, сприяє прилученню до народних надбань, національної історії, звичаїв, побуту в органічному взаємозв'язку із загальнолюдською культурою. Подібне завдання поставила перед собою Шевченківська загальноосвітня школа- інтернат мистецтв І-ІІІ ступенів (с.Шевченкове Черкаської області), яка відкрилася в 1994 р. Це школа мистецтв та народних ремесел для обдарованих сільських дітей України. Заклад є своєрідним молодіжним центром відродження української культури, яка доносить до вихованців духовні скарби українського народу у їх найкращих художніх виявах.
Крім націоналізації освіти за сучасних умов, коли різко і повсюди погіршився стан навколишнього середовища, з особливою гостротою також постає проблема екологізації навчання. Завдання виховати в