Демократизація народної освіти забезпечується і новими підходами до організації навчаль- но-виховного процесу, насамперед, відмовою від догматичної однаковості, що визнає лише єдині навчальні програми, методики й підручники. Такий принцип побудови навчально- виховного процесу створює можливість для розкриття творчих здібностей педагогів, їх потенціальних можливостей і таланту. Досвід кращих педагогів в умовах демократизації школи стає важливим чинником інтелектуальної розбудови освіти. Так, в усій Україні відомий досвід директора Сахнівської середньої школи Корсунь- Шевченківського району на Черкащині, народного вчителя, академіка АПН України О.А.Захаренка, в основі якого лежить вчення А.С.Макаренка про систему близьких, середніх і далеких перспектив, практичної реалізації поставленої мети - формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. О.А.Захаренко зробив для педагогів реальним поняття "матеріальна база виховної роботи", яку він розглядає як одну зі складових комплексного підходу до виховання. Цьому сприяє запроваджена в школі власна газета, щоденне радіозвернення вчителів та учнів до односельців, шкільне (воно ж і сільське) телебачення, нові форми роботи з батьками тощо.

Такі позитивні зрушення, як поява альтернативних та варіативних способів одержання освіти (приватні, спеціалізовані школи, індивідуальне навчання), впровадження інноваційних технологій, інтеграція знань, диференціація методичних прийомів, розвиток здібностей учня, свідчать про те, що сільська школа дещо змінює свої функції, розширює свою роль. Особливо це важливо у специфічних умовах функціонування малокомплектної школи (щорічно різна кількість учнів, нестандартне приміщення, значна віддаленість від опорної школи тощо), тому організація навчально-виховного процесу потребує від учителів не тільки сумлінної праці, а й обов'язкового творчого підходу, гнучкості педагогічного мислення. То ж забезпечення сільських шкіл висококваліфікованими кадрами - це ще одна з найважливіших проблем. Адже, як свідчить аналіз, уже нині ми спостерігаємо професійну дезорієнтованість сільських вчителів, які викладають по 2-3, а то й 4 та 5 навчальних предметів, які не відповідають їх фаху. Низька заробітна плата та несвоєчасна виплата, відсутність житла, культурно-методична ізоляція, необхідність ведення присадибного господарства - це основні причини, які позбавляють вчителя традиційно притаманної йому ролі сільського інтелігента і доповнюють його портрет рисами сільськогосподарського працівника. Звичайно, така ситуація зумовлює значну плинність педагогічних кадрів на селі. Нестача вчителів призвела до заміни вакансій вчорашніми випускниками шкіл

Ьез належної педагогічної освіти, із загальної кількості 229,1 тис. вчителів старших класів загальноосвітніх закладів сільської місцевості лише 184,4 тис. (80,5 відсотка) мали вищу освіту [15]. У сільських школах Луганщини, наприклад, у 2000 р. до викладання навчальних предметів було залучено 587 (13%) учителів, що працювали не за фахом, а також 399 учителів пенсійного віку [16], тому так важливо докорінно змінити системи підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів для сільських навчально-виховних закладів.

Сьогодні вчитель малокомплектної школи повинен мати, як правило, дві-три спеціальності. Поставлені завдання можуть бути реалізовані лише у співробітництві з вищими навчальними закладами, на базі яких слід відкривати нові факультети, орієнтовані на потреби сільської школи, що будуть готувати фахівців з подвійних спеціальностей; крім того, слід поліпшити роботу щодо створення в сільських школах розгалуженої мережі педагогічних класів з поглибленим вивченням основ наук і проведення в цих класах систематичної практичної роботи з учнями і студентами - майбутніми вчителями і вихователями. Необхідно збільшувати прийом випускників сільських шкіл до вищих навчальних закладів, що, у свою чергу, збільшує кількість молодих фахівців, які повертаються на свою малу батьківщину. Саме вони формують сільську інтелектуальну еліту, забезпечують належний освітній рівень з огляду на пріоритетну роль села в господарському комплексі країни.

Залишається невирішеною проблема матеріально-технічного забезпечення галузі. Протягом останніх років майже не проводилось оновлення меблів, санітарно-технічного та навчального обладнання кабінетів, майстерень, спортивного інвентарю, ігротек, білизни, гігієнічних засобів та ін. Різко зменшились обсяги будівництва дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів, особливо в Закарпатській, Луганській, Миколаївській, Херсонській областях [17]. Поряд з цим є ще одна проблема - проектування будівель саме для сільських шкіл. Адже ті гіганти, що зводилися раніше, себе не виправдовують. Потрібно враховувати і специфіку, і зміст роботи саме сільської малокомплектної школи. Бажано, щоб школа споруджувалась за спеціальним проектом, бо архітектура - один з основних видів мистецтва, що впливає на становлення особистості.

Сільська школа як частина освітнього простору має спільні з міською школою риси (навчальний план, режим роботи, підручники, традиційну урочну форму проведення занять тощо), але в неї є і значні відмінності - малочисельність структурних складових, віддаленість від інформаційних, культурно-просвітньо- розвиваючих можливостей міста, певна замкненість сільського життя, особливості життєдіяльності сім'ї, загостреність побутово-матеріальних умов.

Сільська школа - це школа-комплекс, школа- містечко з особливостями програми й методики викладання та підготовки кадрів. Програма має бути настільки гнучкою, щоб її можна було реалізувати без будь-яких перешкод і відхилень. Школа не може бути вузькоспеціалізованою, щоб не зашкодити розвитку особистості.

Незважаючи на те, що поняття "духовна культура" як педагогічна категорія відсутня, можна спробувати визначити її як індивідуальний досвід дитини у засвоєнні етичних, моральних, естетичних і художніх цінностей національної культури. Оптимальний засіб