Робота "кутків" повністю відповідала своєму первісному призначенню як освітнього закладу "клубного типу... де проводиться масова агітаційна та політико-освітня робота" [26]. На підтвердження наведемо лише декілька тем заходів, запланованих у роботі "червоних кутків" Кіровоградської області у 1962 році: "Нам будувати і жити при комунізмі", "Програма партії - дорога до щастя", "Сонце комунізму вже зійшло" [27]. На жаль, всього цього "не помітила" місія міжнародного бюро праці, яка відвідувала Радянський Союз у 1960 році і назвала цей осередок профспілкової культури "кімнатою відпочинку", де "трудящі можуть випити чаю, почитати газети, провести невеликі збори чи організувати власну виставку художніх творів" [28].

Таким чином, за своєю сутністю "червоні кутки" були своєрідними філіями партійних кабінетів, які працювали на громадських засадах та виконували, в основному, ті ж завдання, що і клуби та бібліотеки, але на відміну від останніх робітники в них бували щодня, а витрати на створення та організацію їх роботи були значно менші, ніж на клуо чи оіолютеку, що давало можливість щоденно впливати на свідомість робітників.

І все ж таки кошти ці мали бути чималими, бо обладнання "червоного кутка" передбачало наявність пристосованого приміщення, переконливої наочної агітації, свіжої преси та політичної літератури, музичних інструментів та настільних ігор [29]. Витрати на утримання "кутків" здійснювалися за рахунок профспілкового бюджету, який формувався переважно за рахунок пересічного громадянина. Отже, останній був змушений своїми профвнесками сплачувати пропаганду державної ідеології та поглинати її у свій позаробочий час. Так, під час Всесоюзного огляду профспілкових закладів 1960 р. зазначалося, що більше 30 000 голів рад "червоних кутків" у республіці працювали на "добровільних засадах" [30], так само рекомендувалося організовувати і роботу бібліотек-пересувок, які діяли при "червоних кутках" [31].

Ради "червоних кутків" хоча й обиралися на зборах чи конференціях підприємства або цеху відкритим голосуванням [32], що зберігало його зовнішню демократичність, але нічого спільного з реальним керівництвом не мали, бо знаходились у підпорядкуванні профспілкових комітетів та їх культкомісій, які знаходились під прямим контролем парткомів.

У "Положенні про комісію з культурно- масової роботи фабричного, заводського, місцевого (цехового) комітету", яким профспілкові культкомісії керувалися у своїй роботі аж до 1964 p., говорилося про те, що саме культкомісія разом з адміністрацією приймала рішення про створення "червоного кутка" на підприємстві чи в гуртожитку. Нею ж організовувались лекції, доповіді, бесіди; влаштовувалися концерти та вечори; створювалися різні гуртки, в тому числі й художньої самодіяльності, контролювався їх репертуар. На громадських засадах підбирався актив керівників для гуртків. Культкомісія складала і щомісячний план роботи в "червоному кутку" [33]. Члени ради "червоного кутка" виступали не більше, ніж безпосередніми виконавцями запланованих нею заходів. їм доручалося розповсюджувати політичні та наукові знання, вести виробничо-технічну пропаганду й організовувати відпочинок робітників [34] у руслі визначених парткомами завдань.

Зазначимо, що робітники ніколи не були в захопленні від програм, які в них проводились.

Численні факти свідчать про їх використання робітниками не за призначенням або ж перетворення їх у місця, де щодня в обідню перерву любителі доміно "забивали козла" [35]. Ці факти визнавались партійним і профспілковим керівництвом, хоч і пояснювало їх переважно недоос- відченістю організаторів та відірваністю тематики і змісту заходів від життя, потреб та інтересів трудящих [36].

Отже, у функціонуванні "червоних кутків" за доби хрущовської "відлиги" можна простежити дві тенденції. З одного боку, партія постійно інспірувала кількісне зростання цих профспілкових закладів як засіб пропаганди ідей "відлиги", водночас намагаючись максимально підвищити

Література

XX сьезд КПСС и его исторические реальности / Ин -т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС, Под общ. ред. В.В.Журавлева. -М.: Политиздат, 1991, Дока- шенко В.М. Профспілки і тоталітаризм: ілюзії та реалії 70-х - 80-х років. - Донецьк: Вид-во Донецького держ. ун-ту, 1999, Баран В.К. Україна після Сталіна: нарис історії 1953 - 1985 pp. - Львів, 1992, Україна: друга половина XX століття: Нариси історії / П.П.Панченко, М.Р.Плющ, Л.АШевченко та ін. -К: Либідь, 1997 та ін.

Заикин ВВ. Культурно-воспитательная работа профкома. -М.: Профиздат, 1985. - С. 45.

Див.: Ленин В.И. Еще раз о профсоюзах, о текущем моменте и об ошибках т.т. Троцкого и Бухарина // Полн. собр. соч. - М.: Политиздат,1974. - Т. 42. - С. 278-285.

Инструкция по выборам правлений клубов, домов и дворцов культуры, советов красных уголков, библиотечных советов. Утвержден Секретариатом ВЦСПС 21 апреля 1951 г. // Справочник профсоюзного работника. -М.: Профиздат, 1955. - С. 522.

О задачах профсоюзных организаций по улучшению воспитательной и культурно-массовой работы среди трудящихся: Постановление V пленума ВЦСПС 29 июня 1956 г. // Справочник профсоюзного работника. - М.: Профиздат, 1956. - С. 534.

О работе профессиональных союзов СССР. Постановление Пленума ЦК КПСС 16-17 декабря 1957 г. // Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (далі - КПСС в резолюциях...). -М.: Политиздат, 1971.-Т. 7. - С. 310.

О задачах партийной пропаганды в современных условиях. Постановление ЦК КПСС 9 января I960 г. // Там само. - С. 47-48.

Работа профсоюзного актива на предприятиях. - М.: Профиздат, 1959. -С. 16.

Докашенко В.М. Вказ. пр. - С. 192.

Центральний державний архів громадських об'єднань України, ф. 1, оп. 31, ч. 1, спр. 330, арк. 126.

Республиканское совещание-семинар работников культурно-просветительных учреждений