УДК 94(477):314.745.4

Шипік Н.Ф., Донецький національний університет

Репатріанти-трудармійці у повоєнному Донбасі

Стаття присвячена маловивченій проблемі - становищу одного з повоєнних соціумів репатріая- тів-трударшйців. Автор показала, що спрямування до Донбасу потоку громадянських репатріантів зумовлювалося потребамш регіону в робочій силі. Висвітлені умови життя й праці цієї категорії населення, які оцінені як незадовільні. Це, в свою чергу, посилювало бажання звільнитися з таких трудових батальйонів.

Clause is devoted semi-studded to a problem - a situation of one ofpostwar social communities - re- patriation-labor army members. The author has shown, that the direction to Donbass of flow civil repatriations was predetermined by needs of region for a labor. The covered conditions of life and work of this category the population, which are appreciated as unsatirfactory. It, in turn, strengthened desire to be released from such labor battalions.Особливістю соціального складу повоєнного суспільства була поява нових соціумів. Одним із таких, породжених війною, у повоєнному Донбасі були репатріанти. їхній потік не був единим. Виділялися громадянські репатріанти, більшість з яких поверталася в Донбас додому, та трудармійці, що прибували організовано, у складі так званих робітничих батальйонів. Розгляд кола питань, пов'язаних з перебуванням трудармійців у Донбасі, зокрема чисельність, виробничі та житлово-побутові умови, дозволить визначити місце цієї групи в загальнорепатріаційному потоці, порівняти з іншими категоріями репатріантів, побачити дії окремих політичних, економічних та правових інститутів та визначити їх роль у відбудові Донбасу. Вивчення зазначеної теми покаже негативні наслідки невільної, примусової праці.

У зв'язку з існуванням архівного табу в СРСР щодо репатріаційної тематики раніше торкнулися питання трудармійців іноземні дослідники. Так, нащадок ЛМ.Толстого, автор книги "Жертви Ялти", зі слів колишнього офіцера НКВС першим визначив їх частку серед всього репатріаційного загалу, виділив поміж інших регіонів Донбас і Кузбас [2]. Після відкриття доступу до архівних джерел російський історик В.Земсков привернув увагу до трансформації трудармійців у напрямку від "артбатальйонного становища" до "звичайних громадян". Наприкінці 90-х років XX ст. дослідник П.Полян показав чисельний склад робітничих батальйонів у межах СРСР, примусовий характер їх формування, розглянув питання їх реабілітації та деякі інші [3]. В межах Донбасу питання трудармійців- репатріантів розглянуто не було. Тому в даній публікації здійснюється спроба розглянути перелічені вище питання на прикладі Ворошиловг- радської (нині - Луганської) області.

Робітничі батальйони згідно з постановою Державного комітету оборони (ДКО) від 18 серпня 1945 р. формувалися з військових Червоної армії, звільнених з полону, якщо вони не служили в німецьких або колабораціоністських формуваннях, таз цивільних репатріантів [1].

Потреби Донбасу впливали на рішення про направлення значної частини трудармійців саме сюди. Якщо в цілому по СРСР їх чисельність дорівнювала 608,1 тис. чол. (11,5% від всіх репатрійованих) [4], то тільки до Ворошиловградсь- кої області у складі робітничих батальйонів було направлено 60,6 тис. репатріантів, або 10% усіх трудармійців [5]. Лише у вересні 1945 р. було заплановано надіслати в Сталінську область 60 тис. військовополонених [6]. Про сферу застосування їх праці говорить ППолян: "Найчастіше їх направляли в Донбас на відбудову та експлуатацію шахт або на лісозаготівлю" [7].

1 вересня 1945 р. на засіданні бюро Сталінського обкому КП(б)У були намічені заходи щодо матеріально-побутового влаштування трудармійців, проходження техмінімуму, організації харчування на підприємствах, що приймали нових робітників. Так, керівники вугільних комбінатів, трестів та відбудовчо-монтажних управлінь відповідали за ремонт та відбудову гуртожитків, обладнання їх твердим і м'яким інвентарем, організацію 3-разового харчування. Партійні органи, "враховуючи особливість контингенту", мали здійснювати масово-політичну роботу [8].

Репатріантів працевлаштовували, головним чином, у вугільну промисловість незалежно від колишнього фаху. Вибіркова перевірка, яка охопила 31,5 тис. чол., зайнятих на підприємствах Ворошиловградської області, показала, що 1177 чол. ще до війни володіли певними професіями [10]. В трудовій армії Ворошиловградщини були представники 51 національності [11].

Не всім прибулим підходила робота під землею за медичними показниками. За матеріалами держперевірки, серед скарг репатрійованих було виявлено випадок з робітником Мезенцевим, який працював теслярем шахти № 157 Краснян- ського району. Незважаючи на те, що він страждав на міокардит серця (пред'явлено медичну довідку), було прийнято рішення про переведення на підземні роботи. Після його відмови, внаслідок бюрократичної тяганини і бездушного ставлення, Мезенцев 20 днів не отримував хліба та харчування в їдальні, хоча продовжував працювати теслярем на шахті [12].

Взагалі всі начальники шахт відзначали хорошу роботу репатрійованих. У середньому виконання норм виробітку по трестах комбінату ьорошиловградвуплля складало Ь3,4% a no окремих трестах - 90%, незважаючи на нестачу спецодягу та взуття. Траплялися випадки, коли за невихід на роботу з цієї причини судили, а праця засуджених була більш вигідною для виробництва, бо з їх зарплатні утримували 20% [13].

З метою максимальної працевіддачі трудармійців на виробництві застосовувалися певні заходи заохочення. Одним з них було одержання відпустки за сумлінну працю або з огляду на сімейні обставини. Питання про відпустку вирішувалося керівником підприємства за згодою з органом "Смерш" і командиром батальйону [14]. Крім того, репатріантам за сумлінну роботу видавали талони на придбання дефіцитних товарів, однак робітники скаржилися, що не завжди могли одержувати по них необхідні речі [15].

Прибулих трудармійців розташовували у гуртожитках типу "барак" по 120-180 чол., в яких було холодно,