Обстеження гуртожитків фіксувало їх санітарний стан. Так, позитивно оцінювалось житло Краснянського шахтоуправління: "В гуртожитку чисто, вошей та клопів не виявлено, всередині побілено, підлога миється щоденно. Постільними речами забезпечені повністю. Більшість репатрійовані сплять на тапчанах, ліжок мало... Прання постільної білизни відбувається не регулярно... Житлова площа на кожного репатрійованого 3,2 м. Є бачки з водою, хоча і не кип'яченою. Лазні примітивні, деякі з них не забезпечені водою через водопроводи, внаслідок чого воду доводиться підвозити" [17]. Незадовільний стан гуртожитку проявлявся у скупченості, брудні. Так, гуртожиток № 2-біс тресту Ворошиловвугілля "брудний, серед робочих - завошивленість". У гуртожитку шахти ім. Сталіна "ковдр не видано, натільна білизна видана не всім, внаслідок чого 80 чол. ходять без сорочки, аналогічне становище з видачею постільної білизни..." [18]. Загальною бідою була нестача мила і репатріанти не мали можливості митися після роботи [19].

Харчувалися трудармійці в їдальнях підприємств. У квітні 1946 р. відбулася державна перевірка, яка виявила в них ряд недоліків. їдальня шахти 3/14 Краснянського шахтоуправління посудом не забезпечена, їжу подають у кустарних мисках, виготовлених на місці з консервних банок. Але навіть таких мисок не вистачає. На 300 прикріплених було лише 27 мисок... Котли нелуджені, внаслідок чого приготовлена в них їжа недоброякісна. На день перевірки їдальні комісією каша була синя і непридатна для вживання, хліб, який надходив до їдальні, погано випекли, і репатріанти заявляли, що такий він постійно. З такого хліба, як вони казали, "можна ліпити коників".

В їдальні Краснодонського управління хліб виявився дуже смачним, але згідно з заявою буфетниці його було приготовлено спеціально заради комісії. Перевіркою норм їжі встановлено факти неповної видачі продуктів. За заявою репатріантів таке обкрадання відбувалося систематично. Громадський контроль в їдальнях був відсутній. Профспілкова організація цим питанням не займалася.

В довідці про стан матеріально-побутового влаштування репатріантів по тресту "Ворошиловвугілля" зафіксовано ряд порушень. Замість належного другого блюда з нормою м'яса 47 г, фактично його було в 2 рази менше. В ряді їдалень готувалась їжа несмачна, недоброякісна, капуста, горох, квасоля в борщі недоварені, м'ясні консерви розбавляли водою для відповідності ваги. Буфетник їдальні замість розмінної монети використовував марки, причому приймав від робітників нові, а сам видавав тільки використані [20].

Перебування протягом тривалого часу в німецькому полоні або в німецькій каторзі обумовило особливе значення розгортання серед репатріантів масово-політичної роботи. Вона спрямовувалась "на закріплення цього контингенту на шахтах та підприємствах вугільної промисловості, на виконання та перевиконання виробничих завдань". Ще до приїзду репатріантів з цією метою було намічено виділити кращих агітаторів з числа партактиву міськрайкомів партії, розробити спеціальні теми бесід, лекцій та доповідей, у яких висвітлювалися героїчні подвиги народу в тилу та на фронтах або під час тимчасового знаходження в окупації, героїчну працю шахтарів по відродженню шахт, міст, робітничих селищ [21].

Типові заходи масово-політичної роботи описані в довідці Краснодонського райкому партії: "Прибулих зустрічали працівники райкому партії та представники громадськості. На більшості шахт, куди прибували репатріанта, були проведені мітинги та збори, присвячені зустрічі кадрових гірників з прибулими з неволі радянських громадян. Керівники шахт, які виступали на зборах, розповідали про значення швидкої відбудови шахт, про значення вугілля у всьому нашому житті. Робітники райкому партії розповідали про великі досягнення гірників району в справі відродження шахт і закликали прибулих включитися до активної роботи по відродженню соціалістичного Донбасу" [22]. Ці заходи були часткою офіційно- татульної робота А поза нею...

Репатріанта скаржилися на негативне ставлення до себе місцевого керівництва. "Наш начальник у листопаді 1945 р. заявив нам, що ви не наші люди, ви зрадники, а це для більшості велика образа", - розповів комісії робітник шахти №3-4 Кінжаєв. Заступник секретаря первинної парторганізації, виступаючи перед репатріантами, сказав: "Я вас називаю товаришами з болем у душі, і язик мій з трудом вимовляє це слово, бо ви не товариші, а зрадники Батьківщини" [23].

Образливе ставлення до трудармійців одного з таких керівників (заступника начальника шахта № 4-3-біс тресту "Краснодонвугілля") підштовхнуло репатріантів до колективної скарги. її перевірка показала, що "заступник начальника шахта і до останнього часу продовжує грубо ставитися до репатріантів, обзивати їх всякими словами, чим деморалізує робітників. Якось він заявив: "Ми будемо вас годувати, як циган кобилу, щоб ви скоріше поздихали". Як наслідок, "усі репатрійовані висловили загальне незадоволення його поведінкою, що тероризувала їх побут і працю, та просять його усунута, після чого підвищать продуктивність праці". Негативне ставлення до репатріантів не було випадковістю. Це свого роду психологічна установка воєнного часу, яку сформувало військове право, за яким радянських полонених вважали зрадниками Батьківщини і судили за законами воєнного часу. Але стало зрозумілим, що подібна поведінка керівників може стати перешкодою на шляху максимального їх трудового використання: "...Багато керівників шахт та парторганізацій не зрозуміли важливості політачно-освітаьої та масової робота серед репатріантів та вказівок