Свої особливості мали випускні іспити в університеті Св. Володимира, де вони поділялися на дві частини: перша з них проводилася в кінці другого курсу (на медичному факультеті - третього), а друга - після завершення всього терміну навчання. Так, по математичному розряду ІІ- го відділення філософського факультету в першій частині випускних іспитів студенти складали іспити з алгебраїчного аналізу, тригонометрії, неорганічної хімії, фізики, фізичної географії, технології, архітектури, диференціального числення й інтеграції функцій, а в другій - з інтеграції диференціальних рівнянь, варіаційного числення, різницевого числення, аналітичної геометрії, механіки, математичної фізики, теоретичної і практичної астрономії [5].

Ці іспити проходили на засіданнях факультетів під головуванням деканів і за наявності не менше двох третин членів факультету. На іспитах студентів з додаткових предметів мав бути присутній і викладач даної дисципліни. У разі незгоди кого-небудь з членів факультету з викладачем в оцінці знань студента проводилося голосування, причому викладач і голова мали по два голоси; при рівності голосів перевага віддавалася тій частині голосуючих, серед якої знаходився викладач. При удостоєнні ступеня кандидата або дійсного студента, як і в інших університетах, бралася до уваги і поведінка студента в період його навчання, у зв'язку з чим на засіданнях ради університету, присвячених обговоренню подань факультетів, присутній був і інспектор студентів. Особи з несхвальною поведінкою не удостоювалися ні ступеня кандидата, ні звання дійсного студента, хоч би і заслуговували цього успіхами в навчанні.

Студенти, які з поважних причин не піддавалися остаточному іспитові з окремих предметів в першій частині, з дозволу попечителя учбового округу допускалися до додаткового іспиту з цих дисциплін в кінці терміну навчання. Ті ж з них, хто в першій частині випускного іспиту мали незадовільні оцінки не більше ніж з двох предметів, могли повторно екзаменуватися з даних дисциплін. Молоді люди, які після закінчення повного терміну навчання не приступили до другої частини випускних іспитів, або не витримали їх, вважалися вибулими з університету без набуття яких-небудь прав. Втім, вони могли залишитися ще на рік в своєму навчальному закладі для завершення курсу навчання і здачі другої частини випускних іспитів, подавши прохання про це попечителю учбового округу, який, як правило, ухвалював у цьому випадку позитивне рішення [6].

Відзначимо, що в університеті Св. Володимира до початку досліджуваного періоду свою специфіку мали випускні іспити для студентів, які пропускали багато занять, і, в першу чергу з богослов' я. За пропозицією попечителя учбового округу напередодні іспитів викладачами подавалися списки таких осіб інспектору студентів, який для іспитів їх призначав окремий від решти інших час. Екзаменаторам же ставилося в обов'язок з метою усунути "сумнів в ґрунтовних. успіхах" даних студентів пропонувати їм під час іспитів від 4-х до 6-ти питань "на свій розсуд" [7].

Прийняття в 1863 році нового університетського статуту, параграфи 93 і 116 якого передбачали розробку "особливого положення" про порядок проведення випускних іспитів, зумовило вже через рік введення в дію "Положення про іспити на звання дійсного студента і на вчені ступені" [8]. Знов підкреслювалося, що "іспити на звання дійсного студента і на ступінь кандидата є одне й те ж і присвоєння цього звання. є результатом меншої або більшої досконалості знань" (§ 13).

На відміну від попереднього статуту, на випускних іспитах (як і на перевідних) використовувалася вже не шестибальна, а п' ятибальна система оцінки знань цифрами "1"-"5" (нарівні з якою допускалося застосування і словесної трибальної: "вельми задовільно", "задовільно", "незадовільно"; особи, які за підсумками випускних іспитів заслуговували на ступінь кандидата, повинні були представити дисертацію не через три місяці після їх завершення, а через шість, причому в процесі самих іспитів "пошукувач ступеня кандидата відтепер був зобов'язаний також вирішити. письмово одне питання з якого-небудь з головних предметів факультету або відділення оного" (§§ 7, 16); крім того, з тексту даного документа (§ 14) виходить, що випускні іспити повинні були охоплювати "всі предмети, визначені для курсу того факультету або відділення, з якого випробовуваний шукає ступеня" (або звання), а не тільки всі головні, і ту частину допоміжних, які викладалися лише на останньому курсі, як було раніше.

Про це, до речі, свідчить і відповідь Міністерства народної освіти, зроблена в 1864 році на запит попечителя Харківського учбового округу про те, чи можуть бути зараховані відмітки, одержані студентами на курсових іспитах, як випускні для здобуття звання дійсного студента і ступеня кандидата. На думку міністерства, таке зарахування "у жодному випадку не повинне мати місця", оскільки "курсові іспити суть ні що інше, як тільки спосіб контролю", який не може "замінити необхідного посвідчення в знаннях, які студенти мають після закінчення курсу, тому що університетські атестати і поєднані з ними звання дійсного студента і ступінь кандидата даються не за успіхи в науках, показані у різний час протягом курсу, але за ті самі знання в предметах всього університетського курсу, які студент продемонстрував на остаточному іспиті" [9].

Відзначимо, що у 1867 році умови випускних іспитів були доповнені вимогою до претендентів на ступінь кандидата задовільно витримати іспит з однієї з новітніх мов, який повинен був полягати не