з предметів, викладання яких завершилося на 4-му курсі; з предметів, викладання яких завершилося раніше 4-го курсу і з яких студенти вже склали іспит для переходу на наступні курси, іспити не повторюються, а одержані на курсових іспитах оцінки прирівнюються до випускних". Аналогічне положення про зарахування оцінок, одержаних на перевідних екзаменах із закінчених предметів, як випускних, міститься і в правилах інших університетів [17].
Про це ж свідчать і дані статті "Університетське питання", опублікованої в "Журнале Министерства Народного Просвещения" (частина 187), автор якої констатував, що до середини 70-х років ХІХ ст. в жодному з університетів випускні іспити на звання дійсного студента і на ступінь кандидата не охоплювали всіх предметів у повному обсязі.
Університетськими правилами про іспити на ступінь кандидата було уточнено, а у ряді випадків і скоректовано зміст § 17 міністерського положення, що визначало порядок роботи претендентів над дисертацією. Так, правила практично всіх університетів встановлювали, що предмет для дисертаційного дослідження обирався самим студентом, але зі схвалення викладача. В університеті Св. Володимира, на відміну від вимог § 17 міністерського "Положення" 1864 року, дозволялося, у разі відсутності у факультету сумнівів в авторстві і при мешканні претендента далеко від Києва, звільняти його від обов' яз- кової співбесіди за змістом дисертації, але за поданням ради і з дозволу попечителя учбового округу [18].
Для порівняння відзначимо, що в Московському університеті претендентам ступеня кандидата надавалося право ще під час навчання на четвертому курсі готувати і подавати дисертацію, яка тоді ж розглядалася викладачем і факультетом; разом з тим кандидатський твір можна було представити і через 6 місяців по завершенню випускних іспитів, як і в інших університетах.
Істотні зміни в порядок проведення випускних іспитів були внесені університетським статутом 1884 року, відповідно до положень якого вони, по суті справи, набували рангу державних іспитів і проводилися в спеціальних екзаменаційних комісіях; розробка ж загальних для всіх університетів правил іспитів і вимог, яким повинні відповідати ті, що складали іспити, статтею 80 статуту покладалося на Міністерство народної освіти.
Першими з вказаних документів в 1885 році були затверджені окремі для кожного факультету "Екзаменаційні вимоги, яким повинні задовольняти ті, що закінчили курс університетів". Вони встановлювали обсяг необхідних знань (а, отже, і зміст викладання в процесі навчання) з конкретних предметів для іспитів у відповідних комісіях. При цьому "Екзаменаційні вимоги" містили як "загальнообов'язкову" частину, в якій були зазначені умови іспитів для всіх без виключення студентів, так і додаткову, яку студенти обирали на свій розсуд, але з переліку, що їм пропонувався.
Оскільки перші іспити в комісіях було передбачено провести тільки в 1889 році (а на медичних факультетах - в 1890), тобто після закінчення повного курсу навчання тими студентами, які поступили в університети після введення в дію статуту 1884 року, документами підкреслювалося, що "виклад екзаменаційних вимог. обмежується лише загальними і короткими вказівками, що мають на меті дати напрям обов'язковим заняттям учнів. Згодом, коли наблизиться час урядових іспитів, буде визначений порядок проведення оних, причому комісії одержать інструкції, що визначають спосіб і міру оцінки пізнань і умінь, що підлягають випробуванню" [19].
Ці докладні "інструкції" були наведені в правилах, затверджених у 1888 році, якими встановлювалося, що при кожному факультеті всіх університетів утворювалися комісії для проведення іспитів особам, яким зараховано вісім (а на медичному факультеті - десять) півріч. При цьому відзначимо, що індивідуальні для кожної комісії правила фактично розрізнялися між собою тільки переліком предметів іспитів; в іншому ж вони були ідентичними.
Відповідно до правил, іспити проводилися як у весняному, так і в осінньому півріччі, а відомості про час і місце прийому заяв від охочих екзаменуватися повинні були публікуватися в "найпоширеніших" столичних і місцевих газетах. Разом із заявою також подавалися випускне свідоцтво про залік півріч відповідним факультетом, свідоцтво університетської інспекції "про бездоганну поведінку", конспекти лекцій з предметів, що прослуховувалися претендентом в університеті і вибраним їм для додаткового іспиту, твір або робота по одному з предметів іспиту, виконані протягом останніх трьох півріч у період навчання; особи, удостоєні за дисертації медалей або почесних відгуків, замість твору представляли дисертацію.
До складу екзаменаційної комісії входили голова і члени, що призначалися міністром народної освіти, причому, як правило, члени іншого навчального закладу. Наприклад, в університеті Св. Володимира в 1889 році історико- філологічну комісію очолював декан однойменного факультету Казанського університету Д.Беляєв; фізико-математичну - академік, ординарний професор С.-Петербурзького університету А.Фамінцин; юридичну - директор Демідів- ського юридичного ліцею С.Шпільовський [20].
Голові комісії надавалося право запрошувати для проведення іспитів фахівців-екзаменаторів з числа університетських викладачів (у тому числі й тих, що були вже на пенсії) або осіб, що володіли спеціальними знаннями з предмету іспитів (у останньому випадку - з дозволу міністра народної освіти). Окрім загального керівництва, голова екзаменаційної комісії міг брати участь в роботі кожного екзаменаційного відділу (комітету) і головувати в ньому.
Екзаменаційний відділ (комітет) призначався для проведення іспитів з одного предмету або декількох споріднених. Так, в комісії фізико- математичній по відділенню математичних наук відділи (з математики, фізики, механіки, астрономії) відповідали чотирьом екзаменаційним дисциплінам, тоді як в комісії юридичній в чотирьох комітетах (з римського права, цивільного права і процесу,