Введення на межі 80-90-х років ХІХ століття напівкурсових іспитів на всіх факультетах університетів привело до збільшення кількості документів, що подавалися охочими піддатися випускним іспитам, разом із заявою: віднині повинні були подавати й відомості про їх результати (з оцінками).

Було уточнено і вимогу про надання твору або роботи з одного з предметів іспитів - вона залишилася у силі тільки для осіб, що претендували на диплом першого ступеня, причому встановлювалося, що "якість таких творів і праць бралася до уваги при екзаменаційній оцінці знань" з відповідного предмету, але яким чином це здійснювалося, в правилах не розкривалося.

На відміну від попереднього часу, комісія, якщо визнавала за потрібне, могла "піддати випускника колоквіуму за змістом і викладом його твору". При незадовільному результаті даного колоквіуму комісія мала право зажадати від того, що виявив бажання іспитуватися, доповнень в представленому творі або навіть його заміни, для чого встановлювався піврічний термін, а присуджений диплом видавався тільки після схвалення комісією нового варіанту твору.

Теми для письмових відповідей в 90-х роках ХІХ ст. вже не підлягали затвердженню міністром народної освіти, а складалися відповідними членами екзаменаційної комісії (кожним зі своєї спеціальності), після чого розподілялися головою на його розсуд між випускниками. Авторам письмових відповідей, визнаних незадовільними, комісія, якщо вважала за необхідне, могла призначити колоквіум або навіть повторний письмовий іспит [26].

Серед істотних змін в правилах випускних іспитів, що відносяться до кінця ХІХ століття,

Література

Кавелин К. Д. Наука и университеты на Западе и у нас // Собр. соч. - СПб., 1899. - Т. 3. - 239 с.; Вернадский В. Об основаниях университетской реформы. - М., 1901. - 24 с.; Виноградов П.Г. Учебное дело в наших университетах // Вестник Европы. - 1901. - Кн. 10. - С. 537-573; Глинский Б.Б. Университетские уставы (1775-1884 гг.) // Исторический вестник. - 1900. - № 1. - С. 324-351; № 2. - С. 718-742.

Рождественский С.В. Историческое обозрение деятельности Министерства народного просвещения. 1802-1902. - СПб., 1902. - 785 с.; Фре- людин П. Исторический обзор мер по высшему образованию в России. - Вып. 1: Академия наук и университеты. - Саратов, 1894. - 184 с.

слід зазначити підвищення вимог до тих, що іспитувалися: молоді люди, що одержали хоча б одну відмітку "незадовільно", вже не могли бути удостоєні диплома [27].

Таким чином, упродовж всього досліджуваного періоду питанням підсумкового контролю надавалася пильна увага, як з боку Міністерства народної освіти, так і університетів.

Випускні іспити в більшості університетів аж до введення в дію статуту 1884 року проводилися формально за індивідуальними, але фактично за вельми схожими правилами (за винятком університету Св. Володимира, де вони були розділені на дві частини); при цьому на початку досліджуваного періоду на ці іспити виносилися факультетські предмети й ті додаткові, які закінчувалися на останньому курсі, а з 1863 року вони повинні були охоплювати всі дисципліни, які вивчалися під час навчання, проте в жодному з університетів ця вимога в повному обсязі не виконувалася.

Після затвердження статуту 1884 року випускні іспити в університетах набули статусу державного іспиту і проводилися в особливих екзаменаційних комісіях за єдиними для кожної з них правилами, за програмами, затвердженими Міністерством народної освіти.

Випускні іспити (аналогічно перевідним) з часом стали включати не тільки усні відповіді, але і письмову частину; система оцінки знань на них змінилася від шестибальної цифрової у середині ХІХ століття до п' ятибальної, а після 1884 року - до трирівневої якісної: "вельми задовільно", "задовільно", "незадовільно". Впродовж усього досліджуваного періоду, як правило, практично у всіх вищих навчальних закладах на випускних іспитах дозволялося їх перескладання, але не більш як з одного предмета, в окремих же випадках допускалася навіть наявність в дипломах однієї незадовільної відмітки.

3. Кандидат - випускник університету з високими оцінками на відміну від "дійсного студента", який закінчив університет із задовільними оцінками. Кандидати, яких бувало 1-3 на факультет, а то й на увесь випуск, нерідко залишались в університетах для викладання. Відповідно до університетського статуту 1835 р. випускники університетів, удостоєні звання дійсного студента, при зарахуванні на цивільну службу мали право на чин 12-го класу, а ступеня кандидата - 10-го. Під час вступу на військову службу дійсні студенти одержували перше офіцерське звання через 6 місяців, а кандидати - через 3, "якщо пізнанням служби гідні будуть підвищення".

Правила для испытаний на звание действительного студента и на степень кандидата в Новороссийском университете // Сборник распоряжений по Министерству народного просвещения. - Т. 4 (1865-1870). - СПб.: Тип. Академии наук, 1874. - С. 489.

Владимирський-Буданов М.Ф. История императорского университета св. Владимира. - Том 1. - Киев: Тип. ун-та св. Владимира, 1884. - С. 499.

Там само. - С. 480, 506-507.

Там само. - С. 485.

Положение об испытаниях на звание действительного студента и на ученые степени // Сборник распоряжений по Министерству народного просвещения. - Т. 3 (1850-1864).