2 січня 1761 р. було видано новий указ, який дозволив до 1 вересня добровільно повертатися біглим російським людям з Польщі, до того ж надавав пільги у сплаті податків та відправленні повинностей на 6 років [18]. Указ від 18 жовтня

р. дозволяв приймати розкольників у фортеці Святої Єлизавети та інших слободах. Розкольники обкладалися 40-алтинним податком та отримували виняткове право на торгівлю. Вже у

р. ряд указів надавав право розкольникам та іншим "біглим людям" селитися будь-де за власним бажанням. Маніфест від 4 грудня 1762 р. оголошував дозвіл усім іноземцям приходити до Росії на поселення, а також запрошував усіх російськопідданих вільно повертатися на Батьківщину [19].

Важливим кроком для більш швидкого освоєння Новоросії, було створення Новоросійської губернії указом від 22 березня 1764 р., на підставі якого дозволявся перехід на землі новостворе- ної губернії всім бажаючим, як іноземцям, так і росіянам. Переселенці російського походження отримували по 12 руб. на кожного члена родини, без повернення. Бідні переселенці отримували земельний пай та звільнялися від сплати податків від 6 до 16 років [20].

Укази 1763-1764 рр. суттєво вплинули на кількість розкольників, що бажали переселитися до Єлисаветградської провінції. За 1763 р. прибуло 1212 осіб, у 1764 р. - 4990, лише за січень- лютий 1765 р. переселилося 2012 старообрядців, а за березень-квітень - 2551. Протягом усього 1765 р. до Єлисаветградської провінції прибуло 5272 особи. На кінець року потік переселенців припиняється, а за 1766-1767 рр. взагалі перехід не відбувався. За 1768-1769 рр. повернулося 1599 втікачів-розкольників [21].

У цей час розкольниками утворено ряд нових поселень: 1764 р. - Нова Вись, Іванівське, Плоске, Галаганівка, Красноярське, 1765 р. - Золота- рівка та Покровське; 1766 р. - Гончарівка, Кал- вітаєвка, Зибке; 1767 р. - Антонівка, Ухівка, Веселий Кут, Нікольське [22].

На території майбутнього Херсонського повіту також були засновані розкольницькі слободи: Привільне, Федорівка, Касперівка, Новопет- рівське, Матвіївка, Кисляково, Себіно, Гур'ївка, Баловне, Константинівка [23].

Під час війни з Туреччиною (1768-1774 рр.) до Новоросії переселилася значна кількість старообрядців, які були змушені оселитися на землях Бессарабії після розгрому повстання К. Булавіна. Головнокомандувач П. Румянцев під час перебування російських військ у Молдавії та Польщі встиг умовити повернутися на Батьківщину в 1772 р. 1242 родини, більшість з яких осіли в розорених і спустошених татарами у 1769 р. поселеннях поблизу Єлисаветграда, у селах Красний Яр, Клинці, Плоске та інших [24].

Першими переселенцями переважно були втікачі-розкольники з Польщі. На прохання гетьмана К. Розумовського було заборонено приймати до Новослобідського козачого поселення малоросіян, які були родом з України і бажали скористатися пільгами, що надавалися усякому переселенцю з-за кордону [25]. Будь-який переселенець у залежності від чину, звання, способу життя та складу сімейства отримував наділ землі. Крім того, надавалася допомога від скарбниці грошима, хлібом, а також можна було скористатися правом брати ліс та пільгами від платежу податків [26]. Законодавство дозволяло усім, хто побажає, вільно їхати за кордон та вербувати народ "всякого звання та віку" для поселення їх на цих землях.

Указом від 1761 р. були визначені правила управління цим краєм, який був у відомстві командира Муравйова. Командиром над розкольницькими слободами, утвореними переселенцями з Польщі поблизу фортеці Святої Єлизавети, було призначено ротмістра Попова. Він отримав наказ всіх переселенців-розкольників наділяти дачами, селити, записувати у стан землеробів чи міщан та утримувати за окладом стародубських розкольників [27].

Розкольники-купці, що прибули на ці землі, відправили до столиці своїх депутатів на чолі з Федором Санковським, маючи прохання затвердити їх становище у Новосербії. Уряд підтвердив їх права, і, як наслідок, 5 червня 1761 р. було опубліковано указ: розкольників, що оселилися для купецтва, нікуди не відлучати, вважати їх купцями фортеці Святої Єлизавети та не чинити перешкод по відношенню до бриття бороди і ношенню плаття [28]. Вони склали перший купецький стан у південних степах.

Оскільки дозволу українське населення на переселення до Новоросійських земель не мало, а пільги, які надавалися переселенцям були досить привабливими, то розкольники Стародубсь- кого та Чернігівського полків, бажаючи переселитися і не маючи змоги зробити це легально, змушені були спочатку тікати за кордон до Польщі, а потім на правах закордонних розколь- ників-втікачів "повертатися" на Батьківщину.

Часто їм це не вдавалося і їх повертали назад. Одним із прикладів цього факту є справа про звинувачення ротмістра фортеці Святої Єлизавети Д. Попова у побитті біглих кріпаків, що поверталися у Росію, привласненні їхньої худоби тощо. Сутність цієї справи полягала у наступному: в 1759 р. у розкольницькій слободі Демен- ській місцеві жителі Никифор Золотухін та Іван Воронов привели до волосної контори великоруську людину за паспортом, виданим у фортеці Святої Єлизавети на ім'я Петра Ляхова. На допиті Ляхов дав свідчення, що він, селянин поміщика Трубецького села Плоского, перейшов польський кордон, жив у слободі Огородні у великороса Петра Морфича, який у 1755 р. перевів його таємно через кордон у Росію, де місцеві жителі показали йому дорогу до розкольницької слободи Мітківки.