Після приєднання Криму у 1783 р. та утворення Таврійської області перевага надається заселенню саме цих земель. Князь Г. Потьомкін прикладає багато зусиль, щоб привабити можливих переселенців. Перехід кріпосних селян до Таврійської області відбувався ще повільніше, ніж до Новоросійської губернії, тому ставка робилася на незакріпачені верстви населення. Перші потоки направлялися на Дніпро в селище Олешки (Цюрупинськ). Крім державних селян, сюди прибували біглі кріпаки, донські козаки, відставні солдати і матроси, старообрядці [36]. 28 жовтня 1784 р. князь Потьомкін направив ордер Катеринославському губернатору Синельникову, в якому говорив про те, що бажано зацікавити знаменських розкольників поселитися саме на річці Білозерці, виписати їм добротні місцевості та вигідні умови переселення. Крім того, хати, кам'яну церкву та монастир їм збудують за рахунок скарбниці [37].

Тим часом продовжувалося вивчення таврійських степів. Г. Потьомкін наказав В.В. Кахов- ському оглянути землі біля Камінного моста у Молочних вод і на Зеленій долині. Після отримання необхідних даних виходить постанова від 5 серпня 1785 р., у якій дозволено селити старообрядців на території Таврійської губернії між Дніпром і Перекопом [38]. Ще до того, в червні 1783 р., старообрядці московські, стародубські та єлисаветградські відправили депутацію у столицю з проханням до Св. Синоду про направлення старообрядницького єпископа. Посланцям було відмовлено, але Потьомкін запропонував їм оселитися у Криму, приваблюючи вигідними умовами та значними пільгами [39]. 26 серпня 1785 р. князь у листі митрополиту Гавриїлу писав, що він отримав рескрипт від імператриці, де стосовно старообрядців сказано, що вони будуть отримувати попів від архієрея Таврійської області та відправляти службу за стародрукованими книгами. Водночас Потьомкін, зацікавлений у поверненні старообрядців із-за кордону, порадив митрополиту опублікувати дозволені їм свободи [40].

У 1784 р. багаті селяни Єлисаветградського повіту із с. Знам'янки заснували на річці Білозе- рка села Велику Знам'янку, Малу Знам'янку і Водяне. У період 1785-1787 рр. старообрядці цих сіл заснували Корсунський монастир (на Дніпрі у 20 верстах від Берислава), якому було відмежовано 14000 дес. землі та за наказом По- тьомкіна безкоштовно надавалося 35000 пудів видобутку солі на рік [41].

Нижче Великої Знам' янки зайняли місце ста- родубські розкольники, викликані Потьомкіним у кількості 60-ти сімей. Освоївшись на новому місці, вони були змушені його покинути через те, що ця земля була відведена князю В' яземсь- кому [42].

У 1787 р. старообрядці Чернігівського і Нов- город-Сіверського намісництв, відчуваючи земельну скруту і знаючи про вигідні умови переселення, вирішили перебратися на південь, але перед тим висунули свої вимоги стосовно переселення та відправили до Г. Потьомкіна делегата Федора Носова. Це послужило приводом до появи спеціального розпорядження Г. Потьомкіна, названого "Для тих, хто додержується спеціального обряду стародрукованих книг". Цим розпорядженням старообрядцям пропонувалося для вибору землі відправити свого представника до В. Каховського, крім того, надавалися пільги, за якими переселенці звільнялися на півтора року від сплати податей, мали можливість вільно продавати свої будинки. Для будівництва житла на

Література

Скальковский А.А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. 17301823 гг.: В 2 ч. - Ч. 1. - Одесса, 1836.

Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 г. - М., 1959.

новому місці надавалися будівельні матеріали із зобов' язанням сплатити за них протягом 5 років [43]. Переселенці звільнялися від сплати за перевіз та переправу і на 3 роки від постою та нарядів; у борг надавався хліб, так щоб вистачило на рік, який треба було повернути до скарбниці за три роки. За 1787 р. на річку Кінську переселилось 3000 старообрядців.

Намагаючись залучити для заселення півдня всіх, хто колись був у російському підданстві, Потьомкін звернув увагу на козаків-некрасівців, які перебували у Туреччині. У 1784 р. за розпорядженням Потьомкіна туди надіслали спеціальних агентів із їх середовища з метою схилити братів по розколу до повернення на Батьківщину [44].

У 90-ті роки XVIII ст. активно заселялася Очаківська область, яка відійшла до Росії за Ясським миром 1791 р. 26 червня 1794 р. із Молдо- влахії та із-за Дунаю російські і некрасівські козаки-старообрядці поселилися уздовж річки Дністер слободою Троїцьке (хоча перша згадка про поселення датується 1785 р.). Поступово кількість населення збільшувалася за рахунок однодумців старообрядців, що прибували із-за кордону [45]. У 1795 р. із Оттоманської Порти переселилися до Очаківської області 6524 старообрядці [46].

Близько 1791 р. із-за Дунаю прийшли до с. Маяки та оселилися розкольники "часовенної" секти [47]. У Тираспольському повіті старообря- дці-некрасівці проживали у селах Коротке, Не- звиртайлівка та ін. [48].

Отже, одним із головних пріоритетів внутрішньої політики Російської держави у другій пол. XVIII ст. становлять колонізаторські плани щодо земель Півдня України. У пошуках можливих переселенців, держава звертає увагу на старообрядців. Інтереси панівної церкви у державних поглядах відходять на другий план, і політика відносно старовірів, починаючи з імператриці Єлизавети Петрівни, стає лояльнішою, а за часів Катерини II ще більш сприятливою. Це дає можливість багатьом розкольницьким сім'ям повернутися у кордони Російської імперії. Розкольни- ки-втікачі із внутрішніх губерній імперії, а особливо вихідці з Чернігівщини та Стародубщини,