Привертає увагу такий цікавий факт, як створення дитячої соціальної інспекції у 1926 р. Інспекторів називали також соціальними сестрами й братами [23]. Вони вивчали побут безпритульних, обходили кубла, проводили там роз'яснювальну роботу. Якщо серед безпритульних виявлялася дитина, яка мала сім'ю, то в цій сім'ї проводилася виховна робота з метою застереження школярів від впливу вулиці.

Дитячу безпритульність в Україні вдалося значно зменшити в кінці 1920-х рр., однак нова хвиля безпритульних знов з' явилася на початку 1930-х рр., що було пов'язано з голодомором 1932-1933 рр., розкуркуленням, репресіями. Зокрема, за даними, наведеними С.В.Кульчицьким та Є.П.Шаталіною, лише за перше півріччя 1932 р. було виявлено понад 4,9 тис. бездомних підлітків, а наприкінці 1932 р. їх було вже 6,3 тис. (на наш погляд, ці дані є значно заниженими). При Наркоматі освіти України було створено центральний штаб по ліквідації безпритульності. Оскільки наявність голоду не визнавалася, зрозуміло, чому причиною "епідеміологічної ситуації" з безпритульністю П.П.Постишев назвав "чергову куркульську провокацію" [24]. Жахливими були наслідки голоду для дітей. Так, за неповними даними, кількість учнів лише у початкових, неповносередніх, професійних і дошкільних закладах у 1930/31-1933/34 рр. зменшилася на 1071 тис. осіб. У деяких сільських школах відсутність учнівсько-педагогічних колективів сягала 96-98% [25]. І хоча у постанові 1935 р. "Про ліквідацію дитячої безпритульності й бездоглядності" було офіційно заявлено, що ці явища в СРСР ліквідовані, за даними на 1936/37 роки, кількість "дітей вулиці" становила 234,7 тис. чол, у 1940 р. - 124,7 тис. [26].

Протягом 1920-х років багато уваги приділялося вирішенню проблеми безробіття, оскільки його розміри були значними: у 1924 р. в Україні нараховувалося близько 120000 безробітних, а в Миколаєві їхня кількість коливалася від 15000 до 18000 [27] (взагалі Одеська губернія займала перше місце в Україні, а Миколаївщина - в губернії за кількістю безробітних). Жінки становили 40-50% від загальної кількості безробітних. Було створено Комітет по боротьбі з безробіттям (комборьбез). Ті, хто не працював, повинні були реєструватися на біржі праці. Вони отримували допомогу за рахунок фондів соціального страхування та профспілок, мали пільги по сплаті за комунальні послуги. Безробітний, член профспілки, одержував 50% від окладу працюючого. Видавалася також натуральна допомога (борошно, білизна, взуття, пальта).

Цікавим є досвід діяльності Миколаївської біржі праці. Вона підшуковувала постійну або тимчасову роботу для безробітних, надавала безкоштовну медичну допомогу. Так, у квітні 1924 р. медпункт біржі праці щоденно обслуговував 300-350 чол. [28]. Оскільки проблемою була відсутність працівників необхідної кваліфікації, біржа відкривала курси перекваліфікації та докваліфікації, школи лікнепу (так, у 1929 р. при біржі було відкрито 2 таких школи на 80 чол. [29]), бібліотеки; видавалися безкоштовні квитки до театрів, кіно. Інші методи допомоги безробітним: проводилися "місячники", відкривалися столові, чайні. Багато зробив у цьому напрямку Червоний Хрест, який, наприклад, у квітні 1924 р. утримував їдальню, в якій харчувалося 300 дітей безробітних [30]. Для останніх відкривалися також безкоштовні ясла, а для дорослих- безробітних - гуртожитки. Одним із популярних методів ліквідації безробіття стала організація громадських робіт, які були, як правило, спрямовані на поліпшення благоустрою міста (прибирання території, насадження дерев тощо). Для безробітних організовувалися майстерні та артілі. Так, на 1 жовтня 1924 р. існувало 19 колективів безробітних, у яких було зайнято 355 чоловік.

Особливу увагу приділяли ліквідації безробіття серед підлітків. Так, з 8152 безробітних у жовтні 1924 р. вони складали 2569 (31,5%) [31]. Для останніх на підприємствах бронювалася певна кількість місць. До кінця 1923/24 р. на різні підприємства було розміщено 740 підлітків [32].

Про масштаби допомог, які надавалися безробітним, дає уявлення нижченаведена таблиця.

Як бачимо, на ліквідацію безробіття витрачалися значні суми. Цікаво, що протягом 1920-х років проводили переписи безробітних: вивчали не лише їх кількість, соціальний склад, кваліфікацію, склад сім'ї, а й тривалість безробіття, його причини для кожної окремої людини [34].

Протягом 1929-30 рр., у зв'язку з оголошенням форсованої індустріалізації, кількість безробітних на обліку Біржі праці зменшилася на 72% [35]. У 1930 р. було повідомлено, що безробіття ліквідоване, тому держава відмовилася від допомоги по безробіттю.

Зауважимо, що і в напрямку ліквідації безробіття існували певні проблеми, зокрема, так само простежується класовий підхід: періодично проводились "чистки" зареєстрованих на біржі праці для того, щоб виключити з обліку "нетрудовий елемент".

Треба сказати кілька слів про селянську громадську взаємодопомогу, яка була узаконена у травні 1921 р. Активна робота зі створення комітетів громадської взаємодопомоги (відомі як

КОВи) на селі розпочалася з 1922 р. Їх завданнями були надання допомоги червоноармійцям, інвалідам, сиротам, бідноті грошима, працею, позичками. Вони мали також підтримувати школи й лікарні, хати-читальні, будинки для інвалідів, стежити за тим, щоб землі червоноармійців, інвалідів, сиріт і бідноти були оброблені, організовувати для цього недільники, захищати їх від "експлуатації куркульством".Види та розміри допомог безробітним Миколаївщини у 1924-1925 рр. [33]

Види допомоги | Розміри допомоги