Харчування дітей та дорослих | 19807

Гуртожитки та ясла | 1897

Комунальні послуги | 4496

Інші видання | 12691

Громадські роботи | 43609

Разом | 82500

За різними даними, в Україні у 1925 р. існувало від 37 до 78 тисяч КОВів, грошові суми, надані ними на підтримку нужденних у 19231924 рр., становили 6-8 млн. руб. [36]. На Миколаївщині КОВи за 1924-1925 рр. 391 раз допомогли в обробітку землі, 591 раз - по збиранню врожаю [37]. Вони існували в різних регіонах приблизно до 1930-1931 років, тобто до створення колгоспів, поступово їх змінили каси взаємодопомоги колгоспникам, які мали право утворювати будинки для престарілих, надавати фінансову, натуральну допомогу при хворобі, каліцтві, вагітності, працевлаштовувати інвалідів. У 1933 р. на Миколаївщині існувало 10 кас, у першому півріччі 1934 р. - 18, які об'єднували 1578 членів [38]. Таким чином, держава допомагала певним групам селян за рахунок коштів інших груп, сама нічого не вкладаючи. До недоліків в їх роботі також можна віднести незацікавленість з боку членів комітетів, зловживання, недовіру до них з боку селян, нестачу фінансів.

Що стосується пенсійного забезпечення селян за віком, то вони були залучені до нього набагато пізніше, ніж інші верстви населення. Так, якщо робітники отримали це право у 1928 р., службовці - у 1937 р., то члени колгоспів - лише у 1964 р.

Багатопланову допомогу населенню надавало також товариство "Червоний Хрест". Під час голоду 1921-1923 рр. воно займалося переважно влаштуванням їдалень для голодуючого населення. З листопада 1922 р. до травня 1923 р. в Миколаєві діяло 8 їдалень, які обслуговувало це товариство. За час їх дії вони відпустили більше 4200000 обідів [39]. Однак вже у травні 1923 р. було оголошено, що необхідність у таких столових відпала, з 1 серпня "Червоний Хрест" припинив громадське харчування і почав організовувати пункти "Матері й дитини", які видавали молочні суміші для немовлят. Були також відкриті їдальня та нічліжний будинок для безробітних, організовувались ясла для дітей. Ця організація користувалася пошаною та популярністю у населення, про що свідчить динаміка її членів. Якщо у квітні 1925 р. в Україні налічувалося 100000 членів Червоного Хреста, то вже у

р. - 197000. У Миколаївській окрузі у 1925 р. нараховувалося 3500 членів, а у 1928 р. - 8500 [40]. У 1926 р. український "Червоний Хрест" утримував 567 медичних закладів, а на початку

р. - 789 [41]. Протягом 1920-х років "Червоний Хрест" утримував в Миколаєві лікарню з гінекологічним відділенням, де робили операції, поліклініку (мала 8 кабінетів), аптеки, амбулаторії, лазні, тубдиспансер, магазин "Санітарія та гігієна". У селах округи (у 1927 р. товариство розповсюджувало своє членство на 5 районів Миколаївщини) відкривалися амбулаторії, пологові відділення, лазні. У 1927 р. відбувся перший випуск курсів з надання першої медичної допомоги (67 членів), які організував "Червоний Хрест". При ньому існувала Рада соціальної допомоги, метою якої була боротьба з соціальними хворобами (туберкульоз, венеричні захворювання). Вона допомагала хворим матеріально, відправляла їх на курорти, проводила лекції із санітарних та гігієнічних питань.

У досліджувані роки існувала також система допомоги студентам, переважно у вигляді кас взаємодопомоги (КВП). У 1924 р. КВП існували у трьох вузах, у 1925 р. - у чотирьох (технікум ім. Тімірязєва, робітфак при ньому, вечірній технікум, інститут народної освіти). Вони суттєво підтримували матеріальний стан студентства. Їх кошти складалися з членських внесків, влаштування вечорів, спектаклів. При КВП існували крамнички з харчовими продуктами, що продавалися студентам дешево або в кредит. Каси сприяли також забезпеченню студентів стипендіями, курортним лікуванням, оздоровленням у будинках відпочинку [42].

24 квітня 1926 р. на другому з'їзді працівників судів було ухвалено створити у Миколаєві Товариство допомоги тим, хто звільняється з виправно-трудових закладів [43]. Основною його метою було не дати тому, хто звільнився, повернутися до злочинного життя шляхом надання матеріальної та моральної допомоги (притулку, харчування, працевлаштування, придбання робочих інструментів, предметів побуту тощо). З проекту статуту товариства видно, що планувалося також відкриття майстерень та підприємств, де б працювали колишні в'язні, надання їм медичної та юридичної допомоги, освіти [44].

Крім того, є дані про існування у 1928 р. ще трьох добровільних товариств (допомоги, взаємодопомоги та товариства по наданню юридичної та медико-санітарної допомоги). Їхньою метою була "боротьба з матеріальною незабезпеченістю у місті", надання допомоги престарілим, непрацездатним, тим, хто постраждав від стихійних лих. Вони нараховували більше 1700 членів. Однак їх діяльність викликала критику з боку партійних органів, зокрема зазначалося, що ці товариства ще не звільнилися від "філантропічного нальоту", що "треба приділити увагу соціальному складу правління, забезпечити йому можливість безпосередніх зв'язків з громадськими, професійними та партійними органами" [45]. У довіднику "Уся Миколаївщи- на" за 1929 р. згадується лише про одне - "товариство медичної безкоштовної допомоги найбіднішому населенню".

Таким чином, у 1920-ті роки діяла розгалужена система допомоги населенню Миколаївщи- ни, пріоритетними напрямками якої була допомога дітям-сиротам, безпритульним, безробітним, інвалідам війни та праці. Підтримка надавалася також сім'ям червоноармійців, студентам, найбіднішим верствам населення міста та села, тим, хто звільнявся з виправно-трудових закладів. Вони отримували грошову, натуральну, трудову, житлову допомоги. По відношенню до дітей-сиріт перевага віддавалася інтернатним формам утримання. Поряд з державними активну роботу проводили також