УДК [94:388] (477) "19"

Десятніков О.В., Черкаський державний університет ім. Богдана Хмельницького

Умови праці найманих робітників у селянських господарствах в період непу

Стаття присвячується питанням умов праці сільськогосподарських наймитів в період нової економічної політики. Розглядаються умови праці окремих статевих та вікових груп, зокрема робочий час, та використання вихідних та святкових днів відпочинку, особливості професійного складу наймитства.

The article is devoted to the questions of working conditions of agricultural hired workers in the period of a new Economic policy. The Working conditions of separate sexual and age groups, in particular working hours and the use of days off and holidays, of professional peculiarities composition of hired workers are considered.В умовах здійснення аграрної політики незалежної України вивчення досвіду непу є безумовно актуальним. Після років "воєнного комунізму" відродилося застосування найманої робочої сили у сільському господарстві. Важливою характеристикою виробничих відносин того часу є умови праці наймитів.

У 20-ті роки дана тема знайшла яскраве відображення у періодиці. А.Амлінський, Б.Дол,- жанський, МКучерявий, М.Миля та ін. автори змальовують конкретні приклади умов праці наймитів [1], до аналізу статистичних даних звертається С.Хейман [2]. Радянські історики В.П.Данилов, С.Р.Лях у висвітленні даного питання акцентували головну увагу на експлуатації найманих робітників та класових протиріч на селі [3]. Попри ідеологічні нашарування, ці дослідження відіграли важливу роль у вивченні питань найманої праці.

На сучасному етапі, в період становлення ринкових відносин у сільському господарстві, важливим є узагальнення та критичне переосмислення досвіду непу. Використовуючи підсумки вивчення даного питання та залучаючи архівні матеріали, автор ставить завдання проаналізувати аспекти умов праці наймитів у сільському господарстві: робочий час, строки найму, соціальне страхування.

Наймитство у сільському господарстві являло собою специфічну категорію трудівників, відмінну від робітників, скажімо, у промисловості, де умови праці були більш-менш уточнені і кваліфіковані. Сільськогосподарський наймит мав бути фахівцем у виконанні будь-яких занять, властивих дрібному селянському господарству. Вони зводились до роботи у полі та домашньому господарстві, догляду за худобою. Пояснювалось це тим, що селянське господарство виробляло у себе більшість продуктів і потрібен був саме наймит, знайомий з усіма роботами.

Надлишок робочих рук у сільському господарстві, перевага пропозиції над попитом вели до погіршення умов праці. Пов'язаність наймита зі своїм власним господарством накладала на працю певний відбиток: він ставився перед необхідністю йти у найми на будь-яких умовах, навіть усупереч власним інтересам. Типовою була думка про стан наймита: "Найнявся - продався!". Несприятливе становище наймитів ускладнювалось ще й тим, що значна їх частина рекрутувалася з молоді та жінок, а також неосвіченістю, невіглаством. Більшість їх залишалась поза захистом закону та профспілкової організації.

Важливим моментом, який визначав умови найму, було питання робочого часу: тривалість робочого дня, наявність вихідних та святкових днів відпочинку. Особливість праці у сільському господарстві - ненормованість робочого часу. Восьмигодинний робочий день, прийнятий законодавством, не враховував специфіки виробничого процесу у сільському господарстві, характер селянського побуту, особливі умови індивідуального найму у селянському середовищі. Побут селянина нерозривно пов'язаний з домашнім господарством, робота не визначається конкретними часовими рамками, а у окремі періоди вимагає майже цілодобового напруження. Працюючи сам в тяжких умовах, селянин ставив свого наймита в такі ж умови. Дрібне господарство, як відомо, завжди експлуатувало робітника сильніше. Порівняно з великим господарством, воно витрачало на оплату праці наймита більший відсоток доходу. Зацікавлене у максимальному прибутку, дрібне господарство, яке не могло обійтися через недостатність робочих рук, вимагало від робітника і максимальної віддачі. Тому вимогливість наймачів носила вимушений характер.

Тривалість робочого дня не менш як для половини наймитів сягала 12 годин і більше. Траплялись випадки, коли вдень наймит працював менше, то вночі пас коней. Загалом законний восьмигодинний робочий день спостерігається у мізерної частки робітників (7,8 %) [4]. Статистика визначала категорію наймитів "з необмеженим робочим днем", куди відносились ті, робочий час яких неможливо визначити, наприклад, "від сходу до заходу сонця", "від сонця до сонця" і т.п. В будь-якому разі безперечно те, що їхня робота тривала понад 12 годин на добу. Виключення можуть становити хіба що кваліфіковані робітники, що виконували короткочасні відрядні роботи.

Звичайно, що існувала різниця в робочому часі за порами року. Так, якщо взимку робочий день тривав 6-8 , то літом - 11-14 годин. Але сезонні коливання робочого часу не стосувалися хатніх робітниць та нянь, якщо, звичайно, вони не виконували іншої роботи, крім своїх обов'язків.

Розглядаючи протяжність робочого дня за статтю та віком, важливо відмітити, що робочий час жінок та підлітків майже не відрізнявся від робочого часу дорослих чоловіків. Дане явище можна пояснити устроєм селянської праці. У дрібному виробництві брали участь усі статеві та вікові групи згідно з існуючим поділом праці, а інтенсивність і одночасність усіх робіт передбачала однаковий робочий час для усіх учасників виробничого процесу. Підлітки часто наймалися пастухами чи підпасками, робочий день яких тривав з ранку до вечора. Хоча тут же варто відмітити і систематичну заміну в 20-ті роки найманої чоловічої праці жіночою та підлітковою. Наприклад, у Яготинському районі на Полтавщині найбільша кількість безробітних наймитів припадала на молодь від 17 до 25 років, тобто на найбільш працездатне населення.