Разом з тим наймачі прагнули брати на роботу малолітніх хлопців і дівчат, "бо їх легше визискувати й вони менше вимагають утримання" [5]. Причини цього варто шукати у радянському законодавстві, яке не вимагало укладати трудові угоди на неповнолітніх. В умовах же наступу радянської влади на заможне селянство - останнє шукало шляхи в обхід законодавства про куркульські господарства, зокрема наймало підлітків. Так, на III пленумі Всеукраїнської спілки сільгоспробіт- ників (1927 р.) зазначалося, що "після випуску тимчасових правил збільшився попит на підлітків. Це через те, що підлітки під тимчасові правила не підходять, спілка на них своєї уваги не звертає й їх експлуатують як хотять, а між тим ці підлітки є діти вдовиць, круглі сироти й т.ін. Заборонити ж брати підлітків не можна, бо їм прийдеться йти на вулицю..." [б]. Такі умови створювали широке поле для зловживань з боку наймачів. Тривалий робочий день, низька платня, недотримання умов найму і, нарешті, просто брутальне ставлення до дітей-наймитів були буденним явищем. Правило наймача "Працюй скільки потрібно, а захворів - до батьків відправлю" поширювалося не лише серед заможних наймачів, дитячою працею користувались усі верстви селянства.
Також найм жінок та підлітків взамін чоловіків спричинявся й тим, що їхня праця оплачувалася дешевше, навіть якщо вони виконували суто чоловічу роботу. Загалом робітниця розцінювалась на польових роботах приблизно в 0,6 робітника [7]. Якщо врахувати, що при нескладних роботах головним приводом для різної розцінки працездатності наймитів різної статі слугувала різниця в їхній фізичній силі і витривалості, то вказане співвідношення видається нормальним. При працеємких чи кваліфікованих же роботах застосування подібної заміни було неможливе. Інша поширена практика: господарі, які наймали наймитів протягом року, на час інтенсивних польових робіт мали дорожчого робітника (дорослого чи, принаймні, юнака), а на інший час наймали малолітнього, дешевшого.
Робочий день зусиллями органів охорони праці з роками зменшувався, наближаючись до восьмигодинного. Так, 1927 р. частка наймитів, що їхній робочий день влітку, виключаючи перерви, становив 8 годин, дорівнювала 4,4%, а 1928 р. - близько 7%. Наймити, що працювали понад 12 годин, у 1927 р. складали 34,7%, а у 1928 р. - 15,3% [8]. Тривалість чистого робочого дня наймита влітку 1927 р. становила пересічно 12,2 год., 1928 p. - 11,1 год., 1929 p. - 10,6 год. [9], восени - 10,2 год. у 1928 p. і 9,4 год. у 1929- р. Взимку та весною в тривалості робочого дня значних змін не відбулося [10]. Складання писаної угоди скорочувало робочий день. Так, серед наймитів, що працювали у сільському господарстві і підписали угоду, 45% працювали понад 12 год., а серед тих, які не склали угоди, - 56%. Восьмигодинний робочий день для першої групи дотримувався наймачами у 4,3% випадків, для другої - 0,5% [11]. Натомість з кожних 100 наймитів, що працювали у серпні місяці, було охоплено трудовими угодами у 1927 р. - 56 чол., у 1928 p.-57 [12].
Тривалість строків найму залежала від районів, категорій наймачів та професійного складу наймитства. Згідно з даними розробки 20 тис. трудових угод з числа діючих на 1 липня 1925 р. середня тривалість строків найму становила 7,4 місяця. У Степу пересічний строк найму складав 5,7 місяця, у Лісостепу - 8,6 місяця [13].
Найбільший робочий день мали громадські пастухи - понад 80% їхньої чисельності працювали понад 12 годин на добу. Пояснення цьому - у специфіці тваринництва. Виганяли худобу пастухи дуже рано - десь о 4-5-й годині ранку. Таким чином, їхній робочий день складав 13-17, а іноді й 18 годин. Перерва на обід бувала лише у тих, що приганяли корів в обід доїти, - тоді вони мали 1-2 години відпочинку [14]. Подовження робочого дня пастухів дещо компенсувалося меншим навантаженням праці у порівнянні з робітниками на польових чи інших сільськогосподарських роботах. Пастух відповідав своєю платою за кожну шкоду, що зробить худоба, відповідав за пропажу худоби, оплачуючи повну її вартість.
Серед пастухів індивідуальних господарств зустрічались такі, що наймалися на рік. Так, 1926 р. річних пастухів налічувалось 16,5%, тоді як серед громадських - мізерна частка (0,7%). Звичайно, що пасти худобу круглий рік неможливо. Слід гадати, що такі річні наймита працювали як пастухи протягом 6-9 місяців, а надалі виконували іншу роботу у господарстві наймача. Траплялися випадки, коли малолітній наймит скаржився: "Наймали тільки паста, а доводиться робити й іншу роботу" [15].
Коли пастух пас багато худоби, він брав собі підпаска. Як правило, підпасками працювали діти, а працювати доводилось нарівні з дорослим пастухом. Підпасок отримував дуже малу платаю від пастуха, але не мав і матеріальної відповідальності в разі пошкодження чи загибелі худоби. Часто пастухові допомагала його родина, але грошей від наймача за це не отримувала.
Загалом пастухи і підпаски складали третину усіх наймитів [16]. Більшість з них наймалися групами наймачів та сільськими громадами. Груповий найм задовольняв у першу чергу колективну потребу сусідського об'єднання селянських господарств. Цікавим є віковий склад пастухів та підпасків в одноособових та колективних наймачів. Так, пастухи у групах господарств на 41% складалися з дорослих, на 37% - з малолітніх і на 22%- з підлітків. У той