же час індивідуальні наймачі наймали у 72% випадків пастухами малолітніх, у 19% - підлітків і лише у 9% - дорослих [17]. Звичайно, що колективна худоба складала велику череду, яку могли довірити переважно дорослій людині. Високий відсоток дітей пояснюється наймом при цьому помічника пастуха - підпаска. Натомість для пасіння худоби одного власника, яка могла налічувати максимум 5-6 голів, можна було найняти й саму дитину, до того ж платити їй можна було менше, ніж дорослому.
Найбільшу групу наймитів складали робітники на польових роботах. Вони виконували переважно некваліфіковану, фізично важку роботу. Робочий день у 62% цих наймитів складав 11 і більше годин [18]. Найбільша тривалість робочого дня спостерігалась у наймитів, які наймалися на короткий строк (3 місяці). Слід гадати, що вказаний термін - це період з липня по вересень - час збору врожаю, коли інтенсивність і швидкий темп робіт вимагають тривалого робочого дня. Через специфіку поділу сільськогосподарської праці на чоловічу та жіночу наймитів обох статей тут було майже порівну [19].
Як правило, робітники на польові роботи наймалися з початку оранки і звільнялися після збору врожаю, тобто працювали в період з квітня по жовтень-листопад. Пересічно по Україні строк найму складав 5,5 місяця [20]. Характерним був високий відсоток наймитів у літній період в Степу і низький відсоток річних у тому ж регіоні. Такий факт можна пояснити розвитком товарного зернового господарства, яке поглинало основну масу робітників. При достатніх заробітках влітку, слід гадати, на річну роботу наймалися мало. У густонаселених регіонах, таких як Правобережжя і Полісся, через аграрне перенаселення певна група селян мусила шукати роботи цілий рік - у порівнянні зі Степом земельні площі тут були менші і заробітки теж.
Робітники на сільськогосподарських машинах складали найменшу за чисельністю категорію наймитів. До найму кваліфікованих робітників, насамперед трактористів, вдавалися лише окремі, найбільш заможні господарства. Як правило, їх наймали на термін до трьох місяців та на відрядні роботи. Строк чинності трудових угод починався головним чином у липні. Тобто кваліфікованих робітників наймали на період інтенсивних робіт при зборі врожаю. Умови праці для них визначалися, безперечно, кращі, і праця оплачувалася дорожче.
Найм сторожів одноособовими господарствами пов'язувався у більшості випадків з певним сезоном - охорона баштанів, садів, городів і т.п. Переважний термін найму - від 1 до 3 місяців. Сторожі були у 94% випадків чоловічої статі;
37% усіх сторожів складали малолітні, 22% - підлітки і 41%- дорослі [20]. Отже, і тут наймачі брали курс на дешеву робочу силу.
Особливу групу найманих робітників складали няні. Включення нянь, як і усілякої домашньої прислуги, у склад сільськогосподарських робітників допустиме тому, що у дрібному селянському господарстві злиті усі галузі діяльності, і домашнє господарство у багатьох відношеннях функціонує як частина виробничого процесу. До того ж обов'язки нянь у селянській сім'ї ніколи не вичерпувались доглядом за дітьми. Вже той факт, що домашні робітниці та няні складали 21% усіх наймитів, може свідчити, що в цю групу ввійшла й частина справжніх наймичок через те, що у трудовій угоді часто писали: "найнято на домашні роботи" [21]. Зокрема, у звіті ВУЦП Всеробітземлісу від 1 січня 1926 р. зазначалося, що "...переважна більшість домашніх робітниць є типовими наймичками, і виконувана ними робота (догляд за худобою, робота в городі і, очевидно, в полі) має суттєві відмінності від міських домашніх робітниць" [22]. Доказом цього твердження може слугувати і той факт, що у тривалості робочого дня нянь спостерігались ті самі сезонні коливання, що й у наймитів, задіяних на польових та інших сільськогосподарських роботах.
Вихідними та святковими днями відпочинку користувались далеко не всі наймити. Так, у 1927 р. пересічно у свята відпочивало 62% наймитів. Існували відмінності у використанні свят окремими їх категоріями. Із громадських пастухів вихідні дні мали лише 17%, із пастухів у одноособових наймачів - 57%, із домашніх робітників та робітниць - 64%, із наймитів на сільськогосподарських роботах - 75% [23]. Відпочивали селянські наймити, як правило, в ті релігійно- побутові та революційні свята, коли святкував і відпочивав сам хазяїн. Однак часто бувало, що наймит у дні свят виконував "легкі роботи" - пас в полі хазяйську худобу чи доглядав за дітьми і вихідним днем не користувався чи користувався не повністю.
Ще меншого поширення набули відпустки. Специфіка поєднання селянського побуту і праці, неперервність сільськогосподарських робіт вимагали від селянина щоденної праці. За умови, коли найм носив характер необхідності і наймит працював нарівні з хазяїном, він розглядався як невід'ємний член виробничого процесу, і тому навіть короткочасна його відсутність була неможливою. Якщо трудова угода передбачала ще й відпустку, це створювало додаткові труднощі для наймача, який в період відпустки мусив шукати необхідного у господарстві робітника чи обходитися поденниками. До того ж з огляду на віковий уклад сільського життя, утримання непрацюючого "наймита" здавалось тогочасному селянинові економічним абсурдом. Тому і ситуація, коли наймит "відпусткою не користувався й не знає, що така є", виглядає закономірною.
Отже, у 20-ті роки наймитська праця визначалася тими умовами, що традиційно склалися у селянському середовищі. Тяжка фізична праця,
Література
Амлінський А Про безробіття серед наймитів // Сільськогосподарський пролетар. - 1926. - № 12.