чоловік [10] (якщо відкинути завідувача, прибиральницю, куховарку, інший обслуговуючий персонал, то на одну працівницю припадало більше 50 маленьких дітей - кожна мати погодиться, що нереально доглядати таку кількість одній людині. - B.C.). Про кваліфікованість персоналу годі й говорити. Так, штати дитячих установ, які належали органам охорони материнства й дитинства, складалися на 75% з робітниць-висуванок, які не мали ніякого досвіду й знань, потрібних для роботи з дітьми-сиротами [11]. Через це страждала виховна робота, без якої, як справедливо зауважувалося в документах, "навіть блискучий матеріальний стан не буде мати мети" [12]. Те ж стосувалося і членів осередків "друзів дітей". їх кількість постійно збільшувалася за рахунок якості, причому брався до уваги не досвід педагогічної роботи, а партійність: згідно з даними на 1 грудня 1928 р. кількість партійних "друзів дітей" становила 36,3% від усіх членів товариства (без комсомольців та піонерів) [13]. Крім того, штати постійно скорочувалися, а самі будинки об'єднували з метою економії коштів, а це ще більше погіршувало становище дітей.
Таким чином, об'єктами допомоги стали як безпосередньо безпритульні та бездоглядні, так і діти, які утримувалися в дитячих будинках.
Суб'єктів допомоги було два: держава і громадськість. Питаннями ліквідації дитячої безпритульності займалися органи наркоматів освіти, здоров'я (до нього відносилися органи охоро- ни материнства и дитинства), праці, юстиції. У
р. була створена Центральна комісія допомоги дітям (ЦКДД) та її органи на місцях (окружні, районні комісії допомоги дітям (у ті роки ці комісії мали назву "допдит"). Однак вже в першій половині 1920-х років ставало зрозумілим, що державних коштів дуже мало для вирішення проблеми. Постало питання про залучення широкого кола громадськості до проблем безпритульного дитинства. Тому вже навесні
р. почали створюватися громадські організації, метою яких була допомога дітям. Одним з наймасовіших і популярних стало товариство "Друзі дітей". У червні 1924 р. в Миколаєві вже було 42 осередки "друзів дітей" із загальною кількістю членів 4000 чол. [14]. Значну роль у напрямку допомоги нужденним дітям відіграло також товариство "Червоний Хрест", яке утримувало за свій рахунок частину дитячих установ, лікарень, аптек, організовувало харчування дітей в голодні й неврожайні роки. До серпня 1923 р. допомогу населенню і дітям зокрема надавали міжнародні організації: Всесвітня єврейська організація, місія Нансена, АРА, "Джойнт" та ін.
Важливим є питання про фінансування заходів по ліквідації безпритульності. Дотації центру поступово зменшувалися, а зрештою зовсім припинилися. Допдит було переведено на місцевий бюджет, однак і його було замало. Основними джерелами фінансування були промислові та торговельні підприємства, які відкривалися органами допдиту та "друзями дітей". Іншими засобами відшукування грошей були різноманітні громадські акції. Щороку восени (жовтень- листопад) проводилися т.зв. "місячники з ліквідації дитячої безпритульності" як у всеукраїнському масштабі, так і на місцях. Вони були спрямовані на збирання грошей шляхом продажу різних речей: календарів, портретів партійних та державних діячів, значків, листівок тощо. Під час цих "місячників" виручка від концертів, вистав, вечорів також йшла до фонду з ліквідації безпритульності. Нараховувалися відсотки на трамвайні квитки. Організовувалися і всеукраїнські лотереї: книжкові, срібних речей тощо. Допдит мав право виготовляти таблички з номерами для будинків та організацій, вуличні ліхтарі тощо. Організовувалися суботники, недільники, не нехтували навіть збиранням скляних пляшок та засобом, який мав назву "кухлевий збір": комсомольці ходили по вулицях з кухлем і збирали в неї гроші від громадян (нам, наприклад, це дуже нагадує подання милостині). Практикувалося також самообкладання громадян, які жили нетрудовими доходами (напр., здавали в оренду квартиру, утримували ресторан тощо); метод т.зв. "викликів", коли людина на зборах вносила певну суму на користь безпритульних, потім викликала наступну внести таку ж суму. 1 травня проводився "День Червоної квітки", коли кожен повинен був купити штучну червону квітку, які спеціально виготовлялися в Одесі і коштували 1 карбованець за штуку. Від такого "дня" у 1923 р. виручка складала, наприклад, 12800 крб. [15], місячник допомоги безпритульним у 1926 р. дав 6000 крб. [16]. Іноді ініціатором збирання грошей виступала редакція газети "Красный Николаев". Звідси бачимо, що фінансувалися заходи по ліквідації дитячої безпритульності, особливо з другої половини 1920-х років, в основному за рахунок громадськості, державі ж належали переважно організаційні функції.
Методи ліквідації безпритульності вважаємо доцільним поділити на 2 напрямки: 1) превентивні або запобіжні заходи; 2) боротьба з наявними безпритульний®. До превентивних заходів слід віднести індивідуальну (одягом, харчами) допомогу сиротам, напівсиротам; організація харчування (столові, чайні) під час недородів; відкриття ясел, дитячих майданчиків, де б діти могли організовано проводити час, особливо під час літніх польових робіт, влаштування підлітків на підприємства; сприяння максимальному охопленню дітей школою (особливо у кінці 1920 -х - у 1930-ті роки, причому наголос робився на дітей бідноти), вступу до піонерських загонів; шефство над дитячими будинками (виражалося в матеріальній допомозі, в організації різноманітних майстерень, клубів, гуртків), що покращувало стан дитбудинку та зменшувало бажання втекти з нього; агітаційна робота серед населення, особливо серед жінок, піонерів, та інші. Популярними у той час були гасла типу: "Жінки, ваш обов'язок - взяти активну участь у боротьбі з безпритульністю" чи "Жінка-мати, згадай про безпритульних дітей", "Піонер, твій обов'язок - допомогти безпритульному покинути вулицю та стати у ланку