піонерів" [17]. До другого напрямку відносимо підбір з вулиць безпритульних дітей та розміщення їх у спеціальні заклади. Це відбувалося таким чином: кілька груп "друзів дітей" одночасно виходили в різних частинах міста і забирали безпритульних дітей та підлітків. Деякі з останніх йшли добровільно, інші після бесіди, однак були й такі, хто намагався ховатися, тікати, тоді до них вживали брутальних методів - "витягали за ноги з їхніх схованок" [18]. Тих, кого "підібрали", відправляли спочатку до колектора (реформаторіума, ізолятора) чи лікарні, а потім до дитбудинку або колонії для переростків. До цього напрямку віднесемо також реевакуацію на батьківщину (до інших міст, регіонів), знаходження рідних та відправлення до них, влаштування до селянських родин, родин кустарів, призначення опікунів.
Привертає увагу такий цікавий факт, як створення в Миколаєві Дитячої соціальної інспекції у 1926 р. при окружній раді "друзів дітей". Вона складалася з 9 представників від осередків "друзів дітей". її основною діяльністю було створення жіночих дружин, які організовували чергування на базарах, біля кіно й театрів, на вулицях, особливо Радянській, де скупчувалося найбільше "дітей вулиці". Вони вивчали побут безпритульних, обходили кубла, проводили там роз'яснювальну роботу. Якщо серед безпритульних виявлялася дитина, яка мала сім'ю, то в цій сім'ї проводилася виховна робота з метою застереження школярів від впливу вулиці [19]. Інспекторів називали також соціальними сестрами й братами (на наш погляд, тут є певна схожість з функціями, які виконують сучасні соціальні працівники та педагоги).
Уся робота з ліквідації безпритульності протягом року поділялася на 2 періоди: літній та осінньо-зимовий. Влітку робота зосереджувалася на організації ясел, дитячих майданчиків, оздоровчій кампанії. Восени, особливо перед початком морозів, робота була найбільш активною: проводилися кампанії по збиранню коштів, відкривалися харчувальні, реформаторіуми для перебування безпритульних в зимовий період.
Про ефективність цієї роботи свідчить поступове зменшення кількості "дітей вулиці". Так, у 1924-25 pp. їх було зареєстровано в місті 320 [20], на 5 грудня 1925 р. - 200 [21]. Знов збільшилася їх кількість у 1926 р. Близько 380-400 безпритульних було зареєстровано тільки у сільській місцевості, а разом на Миколаївщині - більше 500 [22], що було пов'язано з недородом. У тому ж році було затверджено трирічний план боротьби з безпритульністю, а у квітні 1928 р. видано наказ про її ліквідацію за один-два роки, оскільки безпритульність явно суперечила "зростанню економічного добробуту країни та її культурного рівня". Протягом другої половини 1920-х років кількість безпритульних на Миколаївщині коливалася у межах 100-150. Однак плани потрібно було виконувати, і вже 21 грудня 1929 р. на засіданні секретаріату ВУЦВК було заявлено: "Внаслідок проведених ЦКДД та НКО за останні роки заходів дитячу безпритульність як таку майже зовсім ліквідовано. Наявна ж безпритульність має переважно характер рецидиву (втікачі з дитбудинків, колекторів)" [23]. У подальшому дітей вулиці так і називали - "безпритульні-рецидивісти".
На початку 1930-х років підходи до проблеми безпритульності дещо змінюються. З доповіді О.Полоцького "Нові форми роботи товариства "Друзі дітей" у зв'язку з реконструктивним періодом" (1930 р.) дізнаємося, що безпритульних дітей поділяли на 2 основні категорії:
рештки старої безпритульності, до яких відносили занедбаних підлітків, що вже багато років перебували на вулиці, та втікачів з дитбудинків;
нові безпритульні, які складалися головним чином з бездоглядних дітей в родині, через недостатність заходів дошкільного та позашкільного виховання, та авантюристів [24]. У зв'язку з початком процесу масової колективізації товариство "Друзі дітей" зобов'язувалося "передавати надалі дітей на трудове виховання переважно до колективних господарств і переводити дітей, які виховувалися в індивідуальних господарствах, до колгоспів". І далі: "Треба перевірити і ліквідувати всі випадки передання дітей до куркульських і заможних господарств". Таким чином, на перший план висувався не добробут дитини, а її колективістичне виховання, причому радилося починати його з якнаймолодшого віку [25]. Одним з основних завдань дитбудинку, як і всієї освіти у той час, проголошувалося комуністичне виховання молоді.
Оскільки безпритульність була "майже зовсім ліквідована", непотрібними стали і комісії допомоги дітям. їх було ліквідовано у 1931 p., а їх функції передано товариству "Друзі дітей". Протягом того ж року ліквідовано також торговельні організації, якими володіло товариство, як такі, що "не можуть забезпечити виконання мети товариства".
Однак, на наш погляд, цей крок виявився поспішним. Вже на початок 1931 р. на Миколаївщині було зареєстровано близько 150 безпритульних [26], а протягом 1932 р. було підібрано з вулиці та влаштовано на роботу 185 безпритуль- них та Ьездоглядних. Про кількість дітей вулиці" у наступні роки ми можемо лише здогадуватися. У доповіді товариства "Друзі дітей" по організаційно-масовій роботі за 1932-33 рік зазначалося, що "у зв'язку зі специфічними умовами минулого року... мережа дитячих будинків була значно розширена, особливо у Миколаєві, де сконцентрувалася велика кількість безпритульних, особливо за рахунок села. Було організовано 47 бригад (треба зауважити, що в 1920-ті роки обходилися кількома. - B.C.) з активу "друзів дітей" для безпосередньої участі в підборі безпритульних" [27]. Було навіть створено штаб по боротьбі з безпритульністю спільно з наросвітою. Збільшилася і кількість осередків та членів "друзів дітей". Якщо у 1926 р. на Миколаївщині діяло 75 осередків з 10000 членів [28], то у 1932 р. вже було 227 осередків з 17290 членами