На необхідність розробки постійного земельного закону було вказано ще в Декларації

А.Денікіна від 23 березня 1919 року. Для 11 провадження було створено особливу аграрну комісію, яка розробила законопроект, що складався з 4353 пунктів і окремих приміток. З 14-15 листопада 1919 року почалось обговорення цього документа в різних газетах. Так продовжувалось день у день - з моменту публікації і до поразки денікінщини [14]. Даний законопроект так і не був прийнятий.

Тактика обговорення законопроекту без його прийняття мала свої причини. Представники бідного селянства з самого початку вороже ставились до денікінщини і не очікували від нової влади нічого доброго. За "Наказом про податки з селян на користь поміщика" від 26 вересня 1919 року селяни, які отримали землю і зібрали з неї врожай, повинні були сплатити її власникам по 200 руб. за десятину [15]. Середнє селянство хоч і чуло про "посилення середнього господарства", насправді, крім реквізицій та насильства, нічого не одержало. Затверджувати цей законопроект було досить небезпечно, адже таким чином можна було налаштувати проти себе бідну частину селянства. Але не менш небезпечним було замовчування земельного законопроекту, якого з нетерпінням чекало середнє селянство [16].

На практиці тактика замовчування привела до того, що проти денікінського режиму єдиним фронтом виступили бідне і середнє селянство, яке бачило, що всі заходи влади денікінців у сфері аграрного законодавства зменшували реальні права селян та були спрямовані на відновлення дореволюційного ладу на селі.

Селяни зрозуміли, що денікінщина була твердою владою, але не для селянства, а проти нього [17]. Військові частини, які проходили через села, забирали продукти, худобу, чинили насильства, за невиконання наказів страчували [18]. Одночасно йшла реставрація поміщицького господарства, хоч відновити його в період громадянської війни було неможливо [19].

У серпні 1919 року було прийнято закон про врожай, за яким бідне та середнє селянство повинно було повернути поміщикам 1/3 хліба з кожної десятини, 1/2 сіна, 1/6 картоплі та овочів, а на користь денікінської армії - 5 пудів зерна з кожної десятини [20].

Жорстокий терористичний режим, примусові мобілізації до армії привели селян до активного військового опору. Головною ж причиною селянського повстанського руху стала спроба вирішити аграрне питання завдяки реставрації поміщицького господарства. Заходи денікінської влади штовхали селянство на порівняння її з більшовицькою радянською владою [21]. Більшовики теж застосовували реквізиції (прод- розкладку), але вони на той час віддали селянам землю. Ось як характеризували цю владу селяни: "Хоч і плоха, але все-таки своя, селянська" [22]. Все погане, що вони бачили в радянській владі, селяни приписували більшовикам. Вони вбачали зло не в радах, а в більшовицькій політиці "воєнного комунізму".

Для боротьби з денікінським режимом селяни організовували загони, які спочатку були суто селянськими, а пізніше потрапляли під вплив більшовиків, боротьбистів, анархістів (махновців) або скочувались до грабунку [23]. Восени 1919 року повстанців нараховувалось не менше 100 тисяч [24]. Навіть такі позитивні заходи денікінської політики, як свобода торгівлі, лояльне ставлення до релігії та сільського способу життя не змогли зупинити селянські виступи [25].

Отже, підсумовуючи все вищезазначене, можна зробити такі висновки. Денікінський режим, який з кінця серпня 1919 року утвердився на території України, був найгіршим для селянства. Аграрна політика А.Денікіна передбачала відновлення приватної власності поміщиків на землю. У майбутньому денікінська адміністрація обіцяла наділити селян землею за викуп, залишивши поміщикам досить значні земельні площі.

Ігнорування денікінським режимом національно-культурного питання та політичні, економічні і військові прорахунки привели до його поразки. Однією із головних причин цієї поразки став селянський повстанський рух на Півдні України. Як у кожному складному процесі, у повстанських виступах поруч існували два явища: позитивне і негативне. Головним позитивом було прагнення визволення краю від денікінської окупації, негативом - неузгодженість дій, дуже слабка військова дисципліна (а в деяких випадках вона була взагалі відсутня), грабунки та погроми. Ситуація склалася так, що повстанці могли скинути будь-яку владу. На Півдні України селянський повстанський рух мав національне забарвлення, бо українське селянство вело боротьбу проти двох російських диктаторських режимів: денікінського та більшовицького. За своєю природою рух дуже погано вживався з дисципліною сильної влади, яка всіляко намагалася підпорядкувати його власним інтересам.

Антиденікінські селянські повстання, які мали місце восени 1919 року - взимку 1920 року, найчастіше виникали стихійно або були організовані агентами, пізніше, під впливом лівих партій, отримували політичне забарвлення. Щодо соціального складу, то основу антиденікінсь- кого повстанського руху складали селяни, робітники та інтелігенція.

Антиденікінський повстанський рух являв собою одну з головних сил на Півдні України в 1919-1920 роках, він був логічним продовжен-

Література

Шаталина Е.П. История гражданской войны и интервенции на Украине в советских документальных публикациях 20-30-х годов. - К: Наукова думка, 1982.- 133 с.

Кін Д. Повстанський рух проти денікінщини на Україні // Літопис революції. - 1926. 3-4. - С. 70 -90; Мальт М. Деникинщина и крестьянство // Пролетарская революция. - 1924. -№4, - С. 140-178.

Шкварець В.П., Мельник М.Ф. Миколаївщина: погляд крізь століття. Нарис