р. за постановою Херсонського губернського земельного комітету всім повітам довелось розв'язувати питання про визначення орендної плати та взяття на облік всієї землі [15], що врятувало губернію від безпорядків. Зокрема, саме так діяв Одеський повітовий земельний комітет [16]. Маріїнський волосний земельний комітет при розподілі вільної землі віддав перевагу колишнім орендарям, розмір орендної плати встановлювався власниками при узгодженні з орендарями Питанням віддачі громадської землі в оренду займались сільські сходи [17].
З 27 по 30 листопада 1917 р. проходив Перший Херсонський установчий з'їзд земельних комітетів, який виробив тимчасові правила врегулювання комітетами земельних відносин. Згідно з ними до Установчих зборів всі землі становили фонд, яким розпоряджалися повітові земельні комітети. Останні доручали волосним земельним комітетам розподіл землі в районі їх діяльності. Волосні комітети також встановлювали розмір орендної плати. Але вона мала бути нижче тих податків державних, земських і волосних, відсотків і погашень, які на неї накладалися. Щодо живого і мертвого реманенту господарів, які не обробляють землю, то він також переходив до земельних комітетів [18].
Для завідування поміщицькими господарствами земельні комітети призначали своїх комісарів. Завдяки цим діям економії, зокрема в Но- вобузькій волості, уникли пограбувань. Крім того, від деяких землевласників Новобузький волосний комітет отримав подяку за охорону економій і вдале господарювання. Так; для утримання економії "Кодима" графині М.І.Стембок-Фермор земельний комітет позичив б тис. руб. у волосного земства і своєчасно засіяв землю, чим зберіг куль- турно-господарський рівень маєтку [19].
Отже, діяльність земельних комітетів в Херсонській губернії до прийняття Центральною Радою земельного закону позитивно вплинула на політичне становище. Виважені рішення губернського, повітових, волосних і сільських земельних комітетів дозволили уникнути сутичок між землевласниками і селянами, вчасно зібрати врожай і посіяти озимі.
18 січня 1918 р. Центральною Радою був прийнятий земельний закон. Він скасовував право власності на землю і передавав право порядкування в межах закону міськими землями органам міського самоврядування, іншими - сільським громадам, волостям, повітовим і губернським земельним комітетам. Приватно-трудові й колективні господарства повинні одержувати землю за нормами, встановленими земельними комітетами і сільськими громадами. Водночас із вилученими землями у підпорядкування земельних комітетів переходив живий і мертвий інвентар колишніх власників [20]. Однак здійснити цей земельний закон Центральній Раді не довелося, бо взимку 1917-1918 pp. на більшій частині України встановилася радянська влада.
Аграрні відносини в Україні за час влади рад були перебудовані відповідно до прийнятого 26 жовтня 1917 р. Другим Всеросійським з'їздом Рад декрету про землю. Аграрними справами займався Народний комісаріат землеробства. У грудні 1917 р. він опублікував положення про земельні комітети, яким доручалося здійснення декрету. Але ці комітети не входили до системи рад, на які законом "Про соціалізацію землі", схваленим ВЦВК 27 січня 1918 p., покладалося розв'язання конкретних аграрних питань. Тому протягом лютого-квітня були організовані земельні відділи місцевих рад.
Перший Всеукраїнський з'їзд Рад (11-12 грудня 1917 р. прийняв рішення негайно поширити на її території "...всі декрети і розпорядження Робітничо-Селянського уряду Федерації...", зокрема декрет про землю, а також й інші документи: "Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів" (5 листопада), "Про земельні комітети і про регулювання ними сільськогосподарських відносин" (4 грудня) тощо. Ці документи виходили з необхідності цілковитого узгодження діяльності земельних комітетів і місцевих органів радянської влади.
Отже, у 1917-1918 pp. під час проведення більшовиками земельної реформи в Україні діяли декрети та інструкції, оголошені урядом РРФСР. Конкретні заходи визначалися губернськими та повітовими з'їздами селян, а після - Всеукраїнською конференцією рад селянських депутатів. Другий Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив у березні 1918 р. "Тимчасові положення про соціалізацію землі". Органи нової влади здійснювали масову ліквідацію поміщицьких маєтностей. Конкретні рішення щодо економій, живого і мертвого реманенту приймали місцеві ради, сходи чи земельні комітети, а з лютого 1918 р. - земельні відділи рад. їх ухвали передавалися на затвердження повітового земельного комітету чи повітземвідділу [21].
На основі декретів радянської влади на Півдні Укрш'ни було здійснено зрівняльний розподіл земель нетрудового володіння. Землю отримали безземельні та малоземельні селянські господарства за кількістю їдців. Норми наділів були різними і залежали від площі конфіскованих земель. Наприклад, в селі Червоний Бургун Тягінської волості Херсонської губернії всі селянські сім'ї отримали по 2,5 дес. на їдця [22]. В деяких повітах земля наділялась за споживчо-трудовою нормою. 7 лютого 1918 р. Херсонський повітовий з'їзд селянських депутатів ухвалив встановити зрівняльний розподіл землі залежно від віку: до 10 років - 1 дес., від 10 до 17 - 3 дес., від 17 і старше - 6 дес., але не більше 30 дес. на одну родину [23].
За такии же розподіл висловився також і Херсонський губернський з'їзд рад селянських депутатів і земельних комітетів (24-29 лютого 1918 р.). За його рішенням повною трудовою нормою наділялися всі, хто досяг 16-річного віку; підлітки від 10 до 16 років одержували половину, а діти до 10-річного віку -1/4 норми [24].
Одеська повітова Рада селянських депутатів також запроваджувала зрівняльне землекористування за споживчо-трудовою нормою. Для успішного розподілу Одеський повіт розбивався на 9 районів. В них діяли районні земельні комітети, до складу яких входило по 2 представники від кожного волосного земельного комітету і по 1 - від сільської громади.