р. земства витрачали на освіту 16% свого річного бюджету, а Міністерство Народної Освіти -трохи більше 1 млн. руб. на рік [18].

Багато разів земства українських губерній клопотали перед урядом про введення в школах навчання українською мовою, але уряд на такі клопотання або зовсім не відповідав, або відхиляв її без жодних мотивів [19]. В 1906 р. у відання земських установ перейшли: учительські семінарії, міські й повітові училища і школи, двокласні та однокласні училища міністерства народної освіти, учительські, двокласні, церковно- приходські школи та школи грамоти Святішого Синоду [20]. До того ж у " Проекту тимчасових правил по народній освіті " від 1906 р. зазначалось, що у навчальних закладах викладання може проводитись мовами всіх національностей, які населяють країну, але в урядових та громадських - мовою більшості учнів [21]. В Україні ж користування в школах "малороссийским наречием" було можливе "лише як допоміжним засобом на початку навчання при поясненні" [22].

Взагалі земства відіграли одну з головних ролей в організації народної освіти Російської імперії. їх відсутність на Правобережжі досить негативно відбилася як на політичному житті краю, так і на справі народної освіти. Тут було набагато менше учбових закладів, ніж в інших частинах України.

З 50-х pp. XIX ст. в Україні існували недільні школи з ініціативи української інтелігенції. Ці школи відіграли певну роль у впровадженні рідної мови у навчання, поширенні самосвідомості українського народу [23]. Не дивно, що ще в 1861 р. за наказом Олександра II було доручено нагляд за недільними школами аж трьом міністерствам, а саме: освіти, внутрішніх справ і духовного відомства. Валуєвським циркуляром 1863 р. в них була заборонена українська мова. З 1891 р. недільні школи були підпорядковані духовному відомству [24].

Щодо шкіл професійної освіти, то вони підлягали різним відомствам: кадетські корпуси та вищі військові школи - військовому; сільськогосподарські школи й академії - Міністерству земельних справ; фельдшерські та ветеринарні - Міністерству внутрішніх справ; духовні школи, семінарії, академії - Синоду; комерційні школи - Міністерству фінансів. Технічні й ремісничі школи були у підпорядкуванні Міністерства торгівлі й промисловості; учительські інститути і семінарії - Міністерства освіти [25].

Великою проблемою початкових шкіл були бідна матеріальна база та злиденне становище вчителя: "Зовсім не дивним видається тим, хто близько знає російську народну школу, широко розповсюджене в Росії своєрідне "шкільне побутове явище": вчитель за власні гроші поповнює шкільну бібліотеку, купує картини, виписує за свій рахунок дитячий журнал і т.п. ..." [26]. І в цей же час "учитель завжди „червоний", завжди неблагонадійний політично і морально, - розмірковує начальство. Тому його завжди можна заарештувати, хоча б на основі однієї голослівної заяви..." [27].

Іншою не менш важливою ланкою системи освіти були середні школи: гімназії, реальні школи, комерційні, учительські семінарії. Для дворян існували дворянські гімназії, пажеські корпуси, ліцеї, кадетські корпуси, військові школи та академії, інститути шляхетних дівчат. Духівництво мало духовні школи, духовні семінарії та духовні академії, де спочатку вчилися діти духівництва, а згодом - і діти міщан і селян [28].

Після закінчення початкової школи вступ до середнього учбового закладу був неможливий без спеціальної додаткової підготовки. До того ж встановлювалася дуже висока плата за навчання - від 100 до 300 руб. на рік. Все це фактично позбавляло дітей трудящих можливості одержати середню освіту [29].

В системі середньої освіти центральне місце займали класичні гімназії - чоловічі та жіночі. Випускники перших користувались перевагою при вступі до університетів. У чоловічих гімназіях з 8-річним курсом навчання програма включала такі предмети: Закон Божий, руська та церковнослов'янська, латинська, грецька, німецька, французька мови, філософська пропедевтика, законознавство, математика, фізика, історія, географія, природознавство, малювання, чистописання [30]. Жіночі гімназії складалися з семи класів з річним для кожного класу курсом, але запроваджувався ще спеціальний курс (1 -2 роки) для тих, хто хоче здобути право на звання домашніх вчительок [31]. Особливими типами жіночих середніх учбових закладів були гімназії та інститути шляхетних дівчат відомства імператриці Марії, учбові плани яких наближалися до програм гімназії MHO.

Прогімназії, як чоловічі, так і жіночі, мали 4- або 6-річний курс навчання та мали полегшену в порівнянні з класичними гімназіями програму навчання.

Реальні училища були розраховані на підготовку до технічної освіти. Курс навчання - 7 років. У п'ятому та шостому класі могли відкриватись комерційні відділи. В сьомому класі наголос робився на підготовку до вступу у вищі учбові заклади з механіко-технологічним та хі- міко-технологічним спрямуванням (в університети випускники реальних училищ не допускались). Учбовий план включав такі предмети: Закон Божий, російська мова, одна іноземна мова, географія, історія, математика, фізика, природознавство, малювання, креслення, чистописання, законознавство. В комерційних відділеннях збільшувалась кількість годин на вивчення іноземних мов та вводилось письмоводство та книгознавство [32]. Технічні училища МНП готували техніків для промислових підприємств. Курс навчання - 3-4 роки [33].

Учительська семінарія готувала майбутніх вчителів початкової школи, в ній добре були поставлені педагогічна і трудова підготовка, хоча знання з основ наук вона давала недостатні. Важким було й матеріальне становище семінаристів через мізерність коштів, що виділялися для утримання семінарій; адміністрації доводилося скорочувати кількість стипендій, щоб