В усіх школах України викладання велося російською мовою - вживання української мови вважалося державним злочином, хоча протягом 1901-1909 pp. у курс міських училищ могло бути запроваджене як необов'язкове викладання таких мов, як німецька, французька, вірменська, калмицька, латиська, естонська, монгольська, татарська [35]. У 1906 р. Міністерством Народної Освіти дозволено "вчити вкраїнської мови в тих гімназіях, де цього схочуть" [36], причому українська мова використовувалася як допоміжний засіб спілкування вчителя з учнями на перших порах навчання [37].

Після революції 1905-1907 pp. самодержавство посилило наступ проти національного руху поневолених народів Росії, у школах насаджувався дух монархізму та релігійності. Істотних зрушень в системі освіти, зокрема національної, не сталося. Рівень освіченості українців залишався низьким (чоловіків - 23,3, жінок - 3,9%), в той час як у німців він становив відповідно 59,9% і 58,6%, литовців і латишів - 52% і 62,5%, євреїв - 48,9% і 28,2%, фінів - 35,2% і 26,9%, а в цілому в Російській імперії - 29,3% і 13% [38].

А.Русов відзначав: "Привілейоване становище, яке за цією ознакою займають німці, звичайно пояснюється тим, що їм дозволялося мати школи рідною мовою, тоді як заснування школи з викладанням рідною мовою українців вважається чомусь державним злочином, внаслідок чого вони й займають останнє місце за грамотністю в ряду всіх народів Європейської Росії" [39].

Вища школа була представлена університетами, інститутами, консерваторіями, вищими жіночими курсами. Вищі учбові заклади, і насамперед університети, царський уряд розглядав як оплот самодержавства, джерело поповнення державного апарату і промисловості "благонадійними" кадрами, знаряддя своєї русифікаторської політики.

Першим університетом в Україні був Харківський університет, який було відкрито 17 січня 1805 р. у складі чотирьох факультетів: словесного, етико-політичного, фізико-математичного та медичного. Київський університет було відкрито 15 липня 1834 p., він мав 2 факультети: філософський і правничий, у 1841 р. з'явився медичний факультет. Новоросійський університет в Одесі було відкрито на базі Рішельєвського ліцею 1 травня 1865 р. у складі 2-х відділів: фізично- математичного і правничого та інституту східних мов.

Слід відмітити, що студенти та викладачі вищих шкіл вели найактивнішу боротьбу за оновлення існуючої системи освіти. Вони вимагали заснування нових кафедр з викладанням українською мовою, демократизації навчання. Найбільш яскравою сторінкою історії щодо цього питання є боротьба викладачів та студентів Київського університету. Є цікава звістка про розмову студентів з ректором Цитовичем з приводу заснування українських кафедр [40].

Інтелігенція Харкова, Полтави, Чернігова подала до рад Харківського та Київського університетів колективні петиції, в яких висловлювалися бажання, щоб у цих університетах було засновано кафедри української літератури, мови, історії, етнографії й звичаєвого права. Українське студентство цілком поділяло погляди української громадянськості й у кінці 1905 р. прийняло резолюцію про необхідність заснування українознавчих кафедр, і рада професорів Одеського університету поставилась до цього бажання досить прихильно [41].

Причину денаціоналізації школи, недосконалої системи освіти студенти бачили перш за все у діях та політиці уряду, і тому, разом з реформуванням системи освіти, вони вимагали повалення самодержавства. З цією метою студенти організовували сходки, з'їзди, демонстрації, страйки, за що зазнавали жорстоких репресій з боку царського уряду. Але боротьба продовжувалась, і студенти навіть досягали деяких поступок в цьому питанні.

На території України, що входила до складу Росії, на початку 1917 р. діяло 27 вузів, у яких навчалося 35,2 тис. студентів [42]. Серед них - З університети (в Харкові, Києві, Одесі), три технічні вузи (Київський політехнічний інститут, технологічний інститут у Харкові, гірничий інститут у Катеринославі), один ветеринарний інститут у Харкові, 2 консерваторії (у Києві й Одесі), 7 вищих жіночих курсів (у Києві, Харкові, Одесі); фахівців з вищою освітою готував Ніжинський історико-філологічний інститут [43].

Взагалі на початку XX ст. освіта в Україні, як і в усій країні, далеко не задовольняла потреб суспільства. І хоча об'єктивні умови економічного розвитку країни, революційна боротьба народу примусили царизм піти на деякі поступки вимогам часу - трохи розширити мережу навчальних закладів, дещо демократизувати систему освіти, в цілому він залишався на старих антинародних позиціях щодо освіти. Спроби створення української школи, запровадження української мови в систему освіти лишились марними.

Таким чином, освітня система Росії була основою становлення системи освіти в Україні.

Література

Полякова H.B. Образовательная система пореформенной России: практика и исторический опыт // Социально-гуманитарные знания. - 2001. - № 2. - С. 227-244.

Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. -К: Академія, 1997. - 179 с.

Поліщук М.С. Учительські семінарії в Правобережній Україні в другій половині ХЖ століття // УЕК. - 1994. ->64. - С. 54-59.

Россия. 1913 год: Статистико-документальный справочник. -СПб : Блиц, 1995. - С. 325

Сініцький АЦ. Антиукраїнська політика російського самодержавства (1900-1914): Дис. ... канд. іст. наук.-К., 1997.-С. 141.

Історія України: Хрестоматія: У 2-х ч. - 2-ге вид. / Упор. С.М.Клапчук (керівник), Б.І.Білик, Ю.А.Горбань та ін. -К.: I3MH, 1996. -Ч. 1.-С. 355.

Сініцький АЦ. Вказ. праця. -С. 141.

Тихомиров Д. Сборник правил и программ для цер- ковно-приходских школ. - 2-е изд. - СПб.: В типографии В.Безбородька и Комп, 1889. - С. 3.

Россия.1913 год-С. 325.

Фармаковский В. Начальная школа Министерства народного просвещения. - 2-е изд. Издание журнала "Русская школа". - СПб.: Типография Н.Н.Скороходова, 1900. -С. 1.

Ососков АВ. Начальное образование