УДК 94 (477)

Козирев О.С., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

Постать Володимира Мальованого

В історіографічному огляді окреслено основні етапи розвитку наукової думки у дослідженні питання, обраного за тему статті, стан і рівень його висвітлення яку вітчизняній, такі зарубіжній історіографії Особлива увага приділяється аналізу праць, виданих у 1920-30-ті роки, а також сучасним дослідженнмл, що стосуються постаті В.Мальованого та його діяльності.

The main stages of the development of scientific thought are defined in historiographer survey of literature, which is devoted to Vladimir Majevaniy and his activity. Main attention is paid to analyses ofi worts, published in 1920-30 and in modern time researches.Сучасний етап української історичної науки робить все більш актуальним розробку й утвердження глибоко обгрунтованої новітньої концепції історії України. Важливим є творче осмислення доби 70-80-х pp. XIX ст., коли помітним явищем суспільно-політичного життя України стала діяльність українських народолюбців і російських народників. Близькість народницьких напрямків сприяла взаємодії, різноманітним контактам між ними, породжуючи ідейний і дійовий дуалізм нижи діячів.

Однією з суперечливих постатей в українському національному русі останньої чверті XIX ст. є одеський громадівець, соціаліст- федераліст В.Г. Мальований. Вивчення його біографії, громадсько-політичної і культурної діяльності сприятиме відродженню персонального ряду українських діячів етапу "дійового" народництва [1].

Перші публікації з даної тематики датуються пореформеною добою. В цей період народництво стало предметом гострої публіцистичної полеміки, яка віддзеркалилася в працях діячів різних ідейних напрямків (українських народолюбців, російських радикальних і ліберальних народників, марксистів, публіцистів консервати- вно-охоронного спрямування та ін.). Більшість тодішніх авторів систематизувало чимало конк- ретно-історичних даних, закладаючи теоретико- методологічний ґрунт для створення в майбутньому наукових концепцій цього історичного явища [2].

Значний дослідницький інтерес має творча спадщина українського народолюбця М.ПДра- гоманова, що зробив спробу осмислити витоки й особливості українського і російського народництва, накреслив певні етапи його розвитку, внутрішні ідейні тенденції. Він критично розглянув російський революційний рух у зв'язку з "українським питанням", звернув увагу на причини та наслідки участі українофільської молоді в русі російського народництва [3]. У статті "К биографии А.И.Желябова" (1882 p.) М.Драгоманов висловив власний погляд на характер взаємин між російськими народниками і Одеською громадою, до "лівого" крила якої належав В.Мальований. На думку дослідника, Одеська громада заявляла про свою готовність до встановлення федеративних зв'язків з російськими народниками, оскільки єдність, прихильниками якої були останні, вела до втрати самостійності [4].

На початку XX ст. вивчення народницького руху здійснюється фахівцями-істориками національно-демократичного, неонародницького (есерівського), марксистського, ліберального та консервативно-охоронного напрямків, праці яких ґрунтуються здебільшого на вже опублікованих джерелах. Серед представників національно-демократичної інтелігенції особливі наукові здобутки належать МС.Грушевському, що вперше чітко окреслив українське народництво як самостійну дослідницьку проблему, розробив оригінальну концепцію цього історичного явища, накреслив загальну схему його генезису, основних етапів розвитку, визначив сутність і особливості ідеології та діяльності. Він звернув увагу на існування в українофільстві двох течій - "політиків" і "культурників". Участь українців в російському революційному русі, починаючи з 1860-х pp., вчений оцінював негативно через зневажання ними національних потреб у порівнянні з потребами політичної боротьби [5].

Характеристика українського національного руху від 1870-х pp. і до кінця XIX ст. дана в статтях І.Я.Франка [6]. Оцінюючи другу половину 1870-х pp. як "добу важкого упадку" української національної ідеї внаслідок Емсько- го указу та захоплення частини української молоді російським народництвом, ІФранко приділив увагу діяльності громадівців- політемі гранті в, визначив причини їх невдач. Перехід більшості громадівців до "неполітичної культурницької праці" в добу політичної реакції він розцінював позитивно, а розрив між М.Драгомановим і "Старою Громадою" вважав проявом банкрутства "общерусизму" на українському ґрунті. Опубліковану у 1884 р. в Женеві політичну програму, зведену і пояснену М.Драгомановим у книзі "Вольный Союз - Вільна Спілка. Опыт украинской политико- социальной программы", I. Франко охарактеризував як нарис російської конституції, складений М.Драгомановим не від власного імені (хоч з ідеями цієї програми він в значній мірі солідаризувався), а від групи загальноросійських лібфалів-конституціоналістів [7].

Аналіз програми "Вільної Спілки" зроблено М.Лозинським, який вважав цей документ, з одного боку, висловом політичних поглядів М.Драгоманова, а з іншого - продуктом зносин останнього з різними національними і політичними групами російської держави [8]. Зробивши важливий внесок в історіографію українського народництва в цілому, історики національно- демократичного табору у дореволюційний період обминули увагою В.Мальованого, що брав безпосередню участь у спробі створення політичного товариства "Вільна Спілка" і розробці першого варіанту його програми.

У двох статтях праволіберального історика Б.О.Кістяківського, надрукованих у 1906 і 1908 pp., вперше введено до наукового обігу автобіографічні замітки М.Драгоманова щодо історії створення програми "Вільної Спілки". Однак прізвища делегатів з України, які брали участь у розробці цього документа, автором не встановлені [9].

Питання про "Вільну Спілку" притягнуло увагу і ліволіберальних істориків. Зокрема, С.Г.Сватиков у книзі "Общественное движение в России (1700-1905)" зробив стислий аналіз проекту політичної програми цього товариства. Автор відзначив, що документ склав у 1883 р. М.Драгоманов, який мав деяких прихильників [10]. У монографічному дослідженні В.Я.Яков- лєва (Богучарського) "Из истории политической борьбы в 70-х и 80-х гг. XIX века. Партия "Народной Воли", ее происхождение, судьбы и гибель" вперше пов'язано імена В.Г.Мальо-ваного і Ї.М.Присецького з "Вільною Спілкою", наведено деякі