Мальованого або програму "Вільної Спілки" автори згадують між іншим у контексті дослідження народницької ідеології, діяльності підпільних гуртків, груп та організацій [23]. Стисла інформація про В.Мальованого, що ґрунтується на досягненнях історіографії 1920-30-х pp., міститься також у довідкових виданнях [24].

З російських вчених слід відзначити

С.Вовка, в монографії якого є згадка про В.Мальованого. Автор вважав його одним з керівників українського руху, що підтримував тісні зв'язки з членами Виконавчого Комітету і спрямовував діяльність українських гуртків по шляху дружнього союзу з народовольцями [25].

Таким чином, оцінки діяльності В.Мальованого радянськими дослідниками у ви- щеозначений період ґрунтувалися на введених раніше до наукового обігу джерелах та досягненнях історіографії 1920-30-х pp. Український національний рух, як правило, розглядали як складову частину загальноросійської визвольної боротьби проти царизму, протиставляючи революційно-демократичну течію в громадах буржуазно-ліберальній. Лише в окремих працях, зокрема М.П.Рудька, фактично визнавалося існування в Україні у 70-х pp. XIX ст. "російської соціально-революційної партії" й "української соціально-демократичної партії". До складу другої "партії" М.Рудько зараховував "українських демократів", які репрезентували ліву течію в українському народництві [26].

У 1960-70-х роках істориками української діаспори видано кілька праць з історії громадів- ського руху, в яких також йде мова про програму "Вільної спілки" і В.Мальованого. Зокрема, стисла біографія українського народолюбця міститься у словниковій частині 4 тому "Енциклопедії українознавства", що вперше вийшла друком у 1962 р. під редакцією проф. В.Кубійовича. В.Мальований характеризується як політичний діяч соціалістичного напряму, проте наводиться лише декілька вже відомих фактів з його життя [27].

В статті Ю.Лавриненка "Рух Вільної Спілки" відзначено провідну роль В.Мальованого в діяльності політичних гуртків в Одесі у 70-ті pp., Харкові у 1883-1885 pp., у спробі створення українського політичного товариства "Вільна Спілка", а також проаналізовано політичну програму товариства. Автор трактує українські гуртки "політиків" 70-90-х pp. XIX ст. як низову мережу, а гурток М.Драгоманова у Женеві - як керівний центр "руху Вільної Спілки". У статті використано вже оприлюднені матеріали без посилання на архівні джерела. Наведені автором факти щодо сприяння з боку В.Мальованого організації першого земського з'їзду в Харкові, дати його другого арешту та перебування на засланні, участі провокатора С.Дегаєва у розробці першого варіанту проекту програми "Вільної Спілки" вимагають критичного ставлення [28].

За часів "перебудови" в Радянській Україні істориком В.Г.Сарбеєм висловлена думка про необхідність фактичного обґрунтування багатьох загальних висновків щодо проблем громадівського руху в Україні 1860-1870-х pp. Серед пріоритетних тем дослідження вчений називав також всебічне визначення політичної сутності українських громад, усієї повноти їх зв'язків із загальноросійськими революційними та опозиційними організаціями [29]. Проте, незважаючи на позитивні зміни у суспільстві, постать В.Мальованого не привернула належної уваги дослідників, а окремі згадки про його діяльність ґрунтувалися на вже відомих наукових матеріалах [30]. Лише в історико- біографічному нарисі Р.С.Міщука "Сторінки великого життя", присвяченому М.Драгоманову, висловлена нова думка, що надрукований у 1884 р. проект програми "Вільної Спілки" почасти готувався "Старою Громадою" ще у Києві, а остаточне життя дав йому М.Драгоманов [31]. Це твердження, хоча і ґрунтується на свідченні українського народолюбця В.ПНауменка, потребує уточнення і доповнення.

В умовах незалежної України з'явилася можливість використання нових теоретико- методологічних підходів у дослідженнях з народницької проблематики, що було притаманно протягом післявоєнних десятиліть вченим української діаспори, таким як М.Антонович, Дж.Грабович, Б.Кравченко, І.Лисяк-Рудницький, П.Магочий, О.Пріцак, Р.ПІпорлюк та ін. [32]. Варто згадати докторську дисертацію А.М.Кат- ренка, в якій стверджується правомірність вживання терміну "українське народництво" за умови розширеного трактування поняття "народництво" [33].

Активізація вивчення українськими дослідниками історії вітчизняного народництва позначилася і на посиленні інтересу до діяльності В.Мальованого. Привертає увагу книга О.В.Болдирєва "Одеська громада: історичний нарис про українське національне відродження в Одесі у 70-ті pp. XIX - початку XX ст.". Автор на основі аналізу вперше введених до наукового обігу архівних матеріалів доводить, що В.Мальований відіграв провідну роль у спробі створення у 1883 р. першої української політичної партії і написав проект її програми, відомої як "Програма діяльності і організації української соціально-революційної партії на федеративних началах". Проте викликає сумнів твердження О.Болдирєва про перебування В.Мальованого в

Женеві після втечі із заслання та повернення нелегально до Росії у 1882 р. [34]. Не згадується спільна праця В.Мальованого і М.Драгоманова влітку 1883 р. у Женеві над програмними документами українського політичного товариства "Вільна Спілка".

Через рік вийшла стаття цього ж автора "Перша спроба організації української політичної партії", в якій висунута версія щодо причетності М.Драгоманова до розробки проекту "Програми діяльності і організації української соціально-революційної партії на федеративних началах" [35]. Основні факти та аргументи стосовно діяльності В.Мальованого збережені О.Болдирєвим у кандидатській дисертації "Політичний світогляд українських громад другої пол. XIX ст." [36]. Після праць О.Рябініна- Скляревського і Ю.Лавриненка в роботах О.Болдирєва зроблено значний крок вперед у вивченні громадсько-політичної діяльності

Мальованого та визначенні належного йому місця в історії українського національного руху.

У 1995 р. вийшла в світ монографія

Ї.Світленка "Народництво в Україні 60-80-х років XIX століття: Аналіз публікацій документальних джерел", де виділено і розглянуто широке коло публікацій профамно-організщійних, прокламаційних, законодавчих, офіційних поза- судових, а також судово-слідчих документів з історії народництва України 1860-1880-х pp. [37]. Окрему увагу автор приділив історії написання