УДК 94(477):323.2

Моргун В.А., Інститут історії України НАН України

Психоісторичний тип української моделі громадянського суспільства

У статті визначено місце громадянського суспільства в типології психоісторії людства. Розкриті типологічні особливості української моделі громадянського суспільства. Зроблені рекомендації щодо її подальшого вдосконалення. Досліджені типи біопсихосоціогенезу (розвитку людини та суспільства). Поставлені питання про оновлення психоісторії.

In this article the place ofcivil society in the typology of human psychohistory is shown. The typological peculiarities of Ukrainian model of civil society were revealed And recommendations about their further improvements were made. The different types of biopsychosociogenesis (development of person and societyj were researched. Questions about renovation of psychohistory are raised.Актуальність дослідження типу української моделі громадянського суспільства зумовлюється наступними чинниками. По-перше, з відомих нам праць політиків та науковців залишається незрозумілим, яке саме суспільство розбудовує Україна всі роки незалежності в контексті пси- хоісторичного досвіду людства. По-друге, не вдалося їм визначитися і з колом типологічно споріднених моделей, щоб мати змогу ефективніше використати вже набутий світовий досвід. По-третє, зазначена типологічна безпорадність не дозволяє їм проаналізувати стан і перспективи процесу державотворення з теоретичної точки зору. Названі чинники актуальності зумовлюють цілі та завдання дослідження. На нашу думку, вивчення вказаних проблем у сучасному суспільствознавстві ведеться на незадовільному теоретико-методологічному рівні. І запропонована стаття - спроба його підвищити.

Проблема громадянського суспільства посідає чільне місце у політичних та наукових дискусіях щодо визначення подальших шляхів розвитку людської цивілізації. На Заході - з Нового часу, коли воно самоідентифікувалося, і - з невеликими перервами - до наших днів. В Україні - після здобуття нею незалежності та вибору громадянського суспільства як суспільного ідеалу, на противагу соціалізму радянських часів. Проте, незважаючи на велику кількість робіт зарубіжних [1] та вітчизняних [2] політиків і науковців, присвячених громадянському суспільству, питання про його типологічну приналежність та хронологічні межі в історії людства все ще залишається відкритим.

Серед найбільш серйозних зарубіжних та вітчизняних дослідників панує уява про громадянське суспільство як про буржуазну демократію. Вони можуть не говорити про це відкрито, але у їхніх типологіях та періодизаціях завжди присутні два визначальні чинники - приватна власність та демократія.

Так, Дж. Кійн виділяє три типи взаємовідносин громадянського суспільства і держави: "класичний західний"; "напівзахідний", що мав місце у Німеччині; та "східний", властивий і Росії; причому, вважає, що східне "одержавлене суспільство" є антиподом західного "громадянського суспільства" [3]. А.Колодій додає до них четвертий - "освічене громадянське суспільство", або "суспільство-культуру", яке виникає "на пограниччі... "східного державного" та "напівзахідного громадянського бюргерського" суспільства". Воно твориться, насамперед, інтелігенцією ("духовно-національною елітою") в умовах реалізації "навздогінної моделі розвитку". Саме його вона вважає характерним для України [4].

Ненсі Розенблюм говорить про три типи громадянського суспільства: "демократи-не" (зорієнтоване, переважно, на "політичну участь"), "посередницьке" (що опікується, головним чином, соціальною сферою), "виборче" (яке переймається і політикою, і соціальною сферою) [5].

Нарешті, розрізняються просто "Америка- ська", "англійська", "французька", "німецька" та інші моделі, як у гучній статті спікера Верховної Ради України, члена-кореспондента НАНТУ, доктора історичних наук В. Литвина [6]. Якщо вже зовсім вичерпуються типотворчі здібності авторів, то вони говорять про "течію-JF та "течію- М' (Ч.Тейлор) [7], "громадянське суспільство - I, II, ІП" (Дж. Александер) [8] тощо.

Щоб в повній мірі усвідомити ту "типологічну кризу", що склалася у сучасному вітчизняному та світовому суспільствознавстві, дамо слово самим авторам. Взагалі, громадянське суспільство визначається наш як добровільні саморегульовані об'єднання громадян для вирішення власних, суспільних або державних проблем. Провідний фахівець в Україні А.Колодій дає таку дефініцію: "Громадянське суспільство - це та підсистема соціальної сфери суспільного життя, в якій не тільки існує певна кількість (мережа) добровільних асоціацій, але й домінують громадянські цінності та спілкування на засадах довіри і солідарності". Проте ми звертаємо увагу на відсутність у ньому суто типологічних ознак, вироблених соціальною творчістю людства і добре відомих суспільствознавцям. Правда, в іншому місці А.Колодій застерігає, що "громадянське суспільство - це не лише сфера, але й тип взаємодії, певна модель соціальної організації'. Нарешті, вона визнає, що "поки що у нас не йдеться про виокремлення якихось особливих теоретичних моделей громадянського суспільства..." і закликає до "...з'ясування нюансів поняття і вирішення питання про його історичні та географічні модифікації...". Ціжом слушно констатуючи відсутність науково обґрунтованої типології громадянського суспільства, А.Колодій, водночас, не побоялася поставити "...питання про можливість утвердження в Україні інших моделей громадянського суспільства, відмінних від лібертаристських, більше пов'язаних з національною традицією та менталітетом народу" [9], що робить їй честь як науковцю, але не знімає гостроти проблеми.

Витоки типологічної безпорадності сучасних дослідників громадянського суспільства ми вбачаємо у недосконалості їх теоретико- методологічних підходів. Передусім, ми маємо на увазі, по-перше, їх схильність до розгляду громадянського суспільства виключно як буржуазної демократії; по-друге, їх намагання відокремити його від держави. Застосувавши термін societas civilitas (пізніше - civil society, цивільне суспільство), вони започаткували і властиве й нинішнім концепціям громадянського суспільства протиставлення суспільства і держави, їх тлумачення як певного типу антиномію, у якій, образно кажучи, демократичні за своєю суттю "вівці-громади" протистоять авторитарним зазіханням "вовка-держави".

При всій повазі до вказаних мислителів та їх сучасних послідовників слід відзначити як головну ваду їх