міркувань слабкість суто історичних засад. Перш за все, некоректно використовувати сам термін "громадянське суспільство", який буквально можна розуміти і як "суспільство громадян", у відриві від тієї держави, про громадян якої йде мова і яка, між іншим, завжди захищає інститут громадянства законодавчо. Отож навіть з точки зору формальної типології, де тільки та у які часи були громадяни, точніше, держави, що визнавали громадянство своїх підданих, там вже можна говорити про громадянське суспільство. І розширення кола повноправних громадян можна вважати головним критерієм його розвитку. А розвиненим громадянським суспільством треба вважати те, де всі є громадянами і всі громадяни є повноправними законодавчо. Інша річ, якого типу воно буде, чи пильнуються там права та свободи громадян, чи виконують вони свої обов'язки перед сім'ями, громадами та державою тощо.
І коли вже вивчати теорію держави з точки зору розвитку засад громадянського суспільства, то потрібно сперечатися не про ту чи іншу "міру громадянськості", а про суттєві відмінності змісту, який вкладався у ті чи інші часи у поняття "держава" та "громадянин", про приналежність до громадян тієї чи іншої категорії населення, про відмінності у громадянських правах серед самих громадян тощо. Необхідно виявляти глибокий психоісторичний підхід. Як це робить у своїх працях, наприклад, відомий французький історик, філософ, економіст та правознавець Жан Боден (1530-1596), який використовував терміни "громадянське суспільство", "громадське життя", "громадський порядок", "держава" як синоніми. І це не виняток, а традиційний підхід, витоки якого криються в античності і який був переглянутий тільки у Новий час. Так, у Стародавній Греції слова держава (polis), державний устрій (politeia) та громадянин (polites) не тільки мислились у одній площині індивідуального та суспільного буття і свідомості, але й, як бачимо, були однокореневі.
Ідею розмежування держави і громадян знаходимо в Аристотеля (384-322 pp. до н.е.). Він дає класичне визначення держави: "Держава є сукупність громадян". Саме Аристотель заклав підвалини для такого розподілу, коли дав визначення "громадянина", у якому наголосив на зв'язку цього поняття з народними формами правління: "Ми вважаємо громадянами тих, хто бере участь у суді та у народних зборах". Далі він признається, що дане ним визначення "...відповідає переважно громадянину демократичного устрою" [10]. Така позиція класика грецької філософії дала мотивований привід розкритикувати її тому ж Жану Бодену: "Позаяк у будь-якому визначенні ми повинні прагнути до всезагальності, то, згідно з ідеєю Аристотеля, ніхто не може бути громадянином, якщо він не народився в Афінах за часів Перикла. ...Але як бути з імператором Антонієм, котрий видав указ про те, що всі вільні люди в межах Римської імперії можуть бути римськими громадянами? ...Немає сумнівів у тому, що у багатьох країнах дотримання визначення Аристотеля послужило відмінним приводом для розв'язування громадянських війн" [11]. І це було сказано у XVI ст.! Ось так самовпевненість та недбалість Аристотеля призвели до появи цілого напрямку- пустоцвіту у суспільній думці, його абсолютизації та - за пророцтвом Ж.Бодена - кривавих революцій та громадянських війн Нового і Новітнього часу, бо приводом до них, як правило, служило прагнення однієї із сторін домагатися аристотелівського ідеалу громадянського суспільства.
Отож задовго до народження тієї когорти мислителів, що їх вважають сьогодні теоретиками громадянського суспільства, Жан Боден дав вичерпну критику аристотелівської концепції громадянського суспільства як виключно народної демократії. Він наголосив, що поняття "держави", "громадянина" і "громадянського суспільства" є нероздільними: "...Якщо багато людей зібрати в одному місці, позбавивши їх законів та управляння, не забезпечивши ніякого захисту суспільних інтересів, де кожен буде влаштовувати свої особисті справи при відсутності покарань, які стримують аморальних, і без нагород, якими заохочують старанних, то в чому ця спільнота може бути схожа на державу? При таких умовах ця спільнота, звичайно, не повинна називатися містом-державою, але тільки анархією або чимось іншим відмінним від громадянського суспільства (виділено нами. - В.М.)" [12].
Вказівки Бодена мають виключне значення і для розуміння типології громадянського суспільства. Він добре усвідомлював, що психоісто- рично громадяни об'єднувалися не тільки у державі, але й "...у межах законів громади, що охороняють гідність держави". Проте, всупереч сучасним теоретикам, вказував, що ні "громада", ні "сім'я" за своїм впливом на життя людей не можуть претендувати на місце держави. І підкреслював, що розрізняти суспільства потрібно "згідно з типом держави" [13].
Творчість Жана Бодена свідчить, що тільки глибокий психоісторичний підхід спроможний додати щось нове до розуміння громадянського суспільства. За нашою думкою, яка співпадає з боденівською і здоровим глуздом, тип громадянського суспільства визначається, передусім, типом держави. З початку свого виникнення саме вона виступає провідною психоісторичною формою самоорганізації народу, а не традиційні громади і, тим більше, не сучасні громадські організації. І скільки нарахуємо типів держави, або, краще сказати, типів її співіснування з людиною та суспільством, стільки буде й типів громадянського суспільства. Тим же філософам, політологам, соціологам, які вперто відділяють громадянське суспільство від держави і, заразом, від природної для людства психоісторичної типології та періодизації, можна порадити прислухатися до думки славетного російського історика XIX століття С.М.Соловйова, який говорить про те, що "незаконне розлучення народу з державою, яке відбулося у головах деяких наших історичних письменників та викладачів, породило доволі непорозумінь. ...Держава є