Дослідивши громадянське суспільство в контексті типології психоісторії людства, ми дійшли певних висновків. Ми вважаємо, що у сучасних дослідників громадянського суспільства мова завжди йде про один і той самий тип - врівноважений біопсихосоціогенез раціонально- індивідуалістського типу (раціонально-індиві- дуалістський приватновласницький базис / сен- сорно-колективістська демократична надбудова), але він є тільки одним із кількох, які знаходяться у скарбниці психоісторичного досвіду людства. І що типологічно він суперечить пси- хоісторичному досвіду соціотворення українського народу.

Під біопсихосоціогенезом ми розуміємо взаємопов'язаний та взаємозумовлений розвиток особи та суспільства в межах певної території та періоду. Синонімами цього терміну могли б бути більш відомі "антропогенез", "гомогенез" або навіть "космогенез" (якщо прийняти за аксіому популярний нині "антропний принцип", він же принцип антропоморфності Космосу). Проте використання першого ми вважаємо більш доцільним, оскільки він розшифровує одразу всі складові еволюції людини і суспільства: біологічну (переважно тілесну, індивідуальну, раціона- льно-логічну, матеріальну); психічну (переважно психологічну, індивідуально-колективну, почуттєво-розумову, душевно-духовну, матеріа- льно-духовну); соціальну (переважно суспільну, колективну, емоційно-почуттєву, духовну).

Наразі, це ніщо інше, як історія людства знаної нами людської цивілізації. Проте, з огляду на вищезазначене, ми вважаємо за краще використовувати як синонім "біопсихосоціогенезу" відомий термін "психоісторія". Під психоісторі- єю ми розуміємо не зовсім те, що визначає як предмет свого дослідження сьогодні сама ця наука, яка виникла у 50-60-х роках XX ст. Зокрема, її класик та популяризатор, директор створеного ним же Інституту психоісторії у Нью- Йорку Ллойд де Моз визначає психоісторію як "науку про історичну мотивацію", "психогенну теорію історії". "Коротко її можна охарактеризувати як теорію, яка каже, що історія включає програвання дорослими групових фантазій, заснованих на мотивації, яка у своїх витоках є результатом еволюції дитинства" [15]. Ми згодні з де Мозом, що "психоісторія відкриває закони історичної мотивації".

Отже, принципова різниця підходів до визначення предмету психоісторії полягає в тому, що де Моз розглядає психоісторію як падчерку західного психоаналізу ґатунку З.Фрейда: "Як розділ наукової психології психоісторія являє собою просто психологію дуже великих груп. Вона заснована на психоаналізі, оскільки це найбільш значний напрям глибинної психології двадцятого століття..." (16). Таке ж уявлення панує і в очолюваних ним Інституті психоісторії та Міжнародній асоціації психоісториків. Інші школи не набагато більше тяжіють до історії [17]. Ми ж вважаємо психоісторію синтетичною наукою, предмет якої знаходиться поки що на межі психології та історії. Вона повинна спиратися не тільки на суто психоісторичні методи, але й на методи природничих ("точних") наук. Саме такий підхід був характерний для геніального американського фантаста російського походження Айзека Азімова, який вперше застосував термін "психоісторія". Таким чином, "психоісторія" - найбільш вдалий, на наш погляд, синонім "біопсихосоціогенезу".

Під типом біопсихосоціогенезу ми розуміємо домінуючий (пріоритетний, панівний) спосіб існування, взаємодії та еволюції свідомості і підсвідомості людини, базису та надбудови суспільства в межах певної території та періоду. Але ми знаємо, що в будь-які часи, поруч з "головним", існують і "підлеглі" типи, які теж потрібно враховувати у біопсихосоціоаналізі, тому - за аналогією з генетикою - зручно говорити про домінантні та рецесивні типи Домінантний тип біопсихосоціогенезу визначає, за нашою думкою, тип психоісторичної епохи або періоду. Але кожен із них "вагітний" рецесивними типами. І їх "внутрішньоутробний" розвиток в надрах домінантного є тим природним шляхом, яким народжуються нові епохи або періоди. Тобто перебіг домінантних і рецесивних типів біопсихосоціогенезу може бути покладений в основу не тільки типології, але й періодизації психоісторії людства загалом і кожного народу або країни, зокрема.

Типи біопсихосоціогенезу розрізняються нами: 1) за власне типологічною сутністю (сенсорно-колективістські та раціонально- індивідуалістські); 2) за мірою її вираженості у свідомості та підсвідомості людини, базисі та надбудові суспільства (врівноважені та неврів- новажені).

Ми виділяємо 5 типів біопсихосоціогенезу (розвитку особи і суспільства), які досить задовільно відтворюють психоісторичний досвід людства. їх дослідження показує, що у відомій нам ретроспективі вони розташовуються у певній психоісторичній послідовності: 1) сенсорно- колективістський неврівноважений (сенсорно- колекггавістський суспільно- або державновлас- ницький базис суспільства (підсвідомість особи) та однотипна з ним сенсорно-колективістська ж демократична надбудова (свідомість особи); 2) сенсорно-колективістський врівноважений (сенсорно-колективістський суспільно- або дер- жавновласницький базис та протилежна йому за типом раціонально-індивідуалістська авторитарна надбудова); 3) перехідний або еклектичний (поєднання в базисі та надбудові елементів як сенсорно-колективістської, так і раціонально- індивідуалістської типології); 4) раціонально- індивідуалістський врівноважений (раціонально- індивідуалістський приватновласницький базис та протилежна йому за типом сенсорно- колективістська демократична надбудова); 5) раціонально-індивідуалістський неврівноважений (раціонально-індивідуалістський приватновласницький базис та однотипна з ним раціональ- но-індивідуалістська ж авторитарна надбудова). В цілому нашу концепцію можна визначити як теорію врівноваженого біопсихосоціогенезу або "коловороту типів у природі".

Подібні погляди характерні і для інших науковців, як гуманітарного, так і природничого профілю. Зокрема, В.І.Вернадський вказував: "Організованість біосфери - організованість живої речовини - повинна розглядатися як рівноваги, рухливі, що весь час коливаються в історичному та в геологічному часі біля точно вираженого середнього. Зміщення чи коливання цього середнього безперервно проявляються не в історичному, а в геологічному часі" [18]. Ми цілком згодні з російським генієм,