УДК 94 (497.1) "1949-1953": 930.1 (497.11)

Шахін Ю.В., Одеський національний університет ім. ІЛ.Мечникова

Сучасні сербські історики про причини колективізації

уФНРЮ

У цій статті характеризуються основні здобутки сучасної сербської історіографії щодо вивчення проблеми колективізації 1949-1953 pp. в Югославії, підкреслюється, що нині в ній домінують два підходи - ідеологічний та економічний, які й аналізуються автором

In this article the basic achievements of the Serbian historiography on studying the problem of collectivization of 1949-1953 in Yugoslavia are characterized; it is emphasized, that now it is dominated by two approaches - ideological and economic and which are analyzed by the author.Актуальною проблемою історичної науки у новітні часи є розвінчання комуністичних догм епохи радянського суспільства, зокрема щодо колективізації, яка розглядалася як необхідна складова побудови соціалізму, а її передумовою визнавали природний процес формування нових суспільних відносин. Колективізація як в СРСР, так і в країнах Центральної та Південно-Східної Європи стала предметом пильної уваги багатьох дослідників як радянської доби, так і сьогодення [1], тому автор даної статті поставив своїм завданням охарактеризувати здобутки сербських істориків стосовно зазначеної проблеми, маючи на увазі, що колективізація в Югославії взагалі не ставала предметом спеціального дослідження української історичної науки.

Період колективізації в Югославії тривав недовго. Вона почалася після рішення II пленуму ЦК КПЮ (28-30 січня 1949 р.) і закінчилася в березні 1953 р. повною поразкою і відмовою держави від подібної політики. Керівники ФНРЮ визнали її невдалою і помилковою. Член ЦК Союзу комуністів Югославії Славко Комар, критикуючи колективізацію, навіть заявив, що це була "своєрідна форма експропріації селянства" [2].

В югославській історіографії під колективізацією розуміють політику масового насильницького об'єднання селян у господарства колгоспного типу, а не кооперування села взагалі. Уявлення про причини колективізації були закладені в історіофафії ще під час існування ФНРЮ. Тоді виявилися два основні підходи до цієї проблеми. Перший підхід можна назвати ідеологічним.

Колективізація почалася під час радянсько- югославського конфлікту, коли югославське кфівництво змушене було протистояти Радянсь- ком}' Союзу і країнам "народної демократії". Тиск СРСР на Югославію був не тільки військовим і дипломатичним, але також і ідеологічним. Перед югославським керівництвом стояло завдання нейтралізувати сталінські звинувачення у відступництві КПЮ від комунізму. У необхідності вирішити цю проблему прихильники першого підходу шукають причини початку колективізації. Такої думки наприкінці 1980-х pp. дотримувався, наприклад, відомий сербський соціолог Мілован Мітрович: "...Для відхилення сталінських звинувачень проведені практичні дії в багатьох областях, у тому числі й в аграрній політиці, що повинні були представляти певне алібі в комуністичній правовірності" [3].

Другий підхід можна визначити як економічний. Його витоки - в рішеннях П пленуму ЦК КПЮ, який відзначив наявність труднощів у постачанні трудящих предметами споживання і констатував, що гальмом для зростання сільськогосподарської продукції є дрібнотоварне виробництво. Пленум дійшов висновку, що "боротьбу за прогресивний розвиток сільського господарства... потрібно вести на основі зміцнення соціалістичного, тобто кооперативного і державного сектора в сільському господарстві, тому що тільки швидкою розбудовою і розширенням соціалістичного сектора сільського господарства можна створити умови для подолання його відсталості" [4].

Прихильники економічного підходу в історіофафії спираються на аргументацію, представлену в матфіалах II пленуму, і намагаються знайти причини колективізації в об'єктивних потребах прискореної індусфіалізації країни. Так, Єлена Попова писала, що колективізація "була викликана все більшими потребами в товарному виході основних сільськогосподарських товарів і в загальному збільшенні сільськогосподарського виробництва, якого відповідно до загальновизнаної думки партійної вфхівки, можна було досягти тільки укрупненням роздробленого індивідуального господарства й організацією виробництва у великих коопфативних маєтках із застосуванням сучасної механізації" [5]. Однак Є.Попова віддавала данину і ідеологічному підходу: "З урахуванням того, що ЦК ВКП(б), критикуючи політику вищого партійного Кфів- ництва Югославії, окремо підкреслив, що члени Центрального комітету КПЮ "обходять питання класової боротьби й обмеження капіталістичних елементів у селі", заходи ЦК КПЮ з колективізації села і швидкого розвитку коопфації можна витлумачити і як спростування згаданих звинувачень" [б].

Югославський історик Бранко Петранович займав невизначену позицію, хоча, напевне, більше схилявся до ідеологічного підходу. Він визнавав, що в Югославії були продовольчі труднощі, але причини колективізації називав суто ідеологічні: "На прийняття згаданої директиви, крім упевненості, що створення селянських трудових коопфативів призведе до збільшення сільськогосподарського виробництва і поліпшення економічного становища сільськогосподарських виробників, вплинула критика Інформбюро, що в югославському селі панують "куркулі" [7].

У сьогоденній сфбській історіофафії ідеологічний і економічний підходи збфігаються, як і раніше. Сучасний стан вивчення проблеми найкраще розкривають роботи Віри Гудац-Додич і Мілінка Джорджевича. Перший автор - представник економічного підходу, другий - ідеологічного.

Розглядаючи проблему колективізації, В.Гудац-Додич зупиняється спочатку на політиці коопфування селян до 1949 p., зазначаючи, що "акцент активності в селі був практично не на масовому створенні трудових коопфативів, а більше на землеробських коопфативах, таких як пос- тачальницько-збутові та інші" [8]. "Шляхом землеробської коопфації ми можемо досягти більшого, ніж досягли росіяни", - заявив з цього приводу член Політбюро ЦК КПЮ ЕКардель 21 листопада

р. [9]. Потреби у швидкій колективізації радянського типу ЦК КПЮ тоді не відчував.

Звернувшись до періоду радянсько- югославського конфлікту, В.Гудац-Додич проаналізувала стенофаму V з'їзду КПЮ (липень

р.) і дійшла висновку, що "зіткнення з Інформбюро протягом 1948 р. не вплинуло