Причинами колективізації В.Гудац-Додич вважає, по-перше, підвищену потребу в сільськогосподарській продукції, що викликана збільшенням міського населення десь на 33%, початком економічної блокади з боку СРСР і його союзників по Інформбюро, різким зростанням витрат на армію через радянсько-югославський конфлікт, по-друге, політика обов'язкових закупівель сільгосппродукції за заниженими цінами, що практикувалася з 1945 p., наштовхувалася на опір селян, тому в керівництві "комуністичної партії взяв гору підхід, що за допомогою колективізації сам спосіб вилучення додаткової вартості із сільського господарства буде успішнішим і дасть кращі результати, ніж по відношенню до "індивідуальних селянських виробників" [12]; по-третє, тяжіння КПЮ до моделі автаркічної економіки, обов'язковими компонентами якої є індустріалізація і колективізація; по-четверте, власне ідеологічний фактор: "Переконання радянського керівництва в ідеологічній правильності КПЮ в будь-якому випадку мало великий вплив на порушення процесу прискореної колективізації в Югославії, але це була тільки одна з причин, що до неї привели" [13], - пише дослідниця і більше ніде не згадує про бажання виправдатися перед Сталіним.

Отже, вона виділяє чотири причини колективізації, при цьому обґрунтовує тільки дві: нестачу продовольства і потреби нееквівалентного обміну з селом. Показово, що обидві ці причини зводяться до однієї більш загальної - потреб індустріалізації. Саме індустріалізація викликає нееквівалентний обмін із селом і зростання міського населення. Другим додатковим фактором, що обумовив збільшення потреби в сільськогосподарській продукції, став радянсько- югославський конфлікт, тобто зовнішня для югославського суспільства обставина.

Щодо тези про колективізоване село як обов'язковий компонент автаркічної економіки, то у В.Гудац-Додич - це лише припущення, до того ж дуже сумнівне. Наприклад, франкістський режим в Іспанії в 1939-1959 pp. проводив індустріалізацію, свідомо переслідуючи мету створення і зміцнення автаркічної економіки, але на селянську власність, так само як і на всю систему дореволюційних поземельних відносин, ніколи не зазіхав.

В.Гудац-Додич певну увагу приділяє й ідеологічному факторові: "Відповідно до пануючої ідеології вихід шукають не в економічному посиленні індивідуальних селян, а в зміцненні соціалістичного сектора в сільському господарстві... На цьому, разом з тим, базувалося виправдання й обґрунтування початку процесу прискореної колективізації в селі" [14]. Ідеологічний фактор дослідниця розглядає як обставину, що обумовила конкретну форму рішення об'єктивної соціально-економічної проблеми, а не як першопричину колективізації. Таким чином, тут ми зіштовхуємося зі спробою впорядкування факторів, що виходить за рамки позитивістської методології, властивої монографії В.Гудац- Додич.

Далі авторка докладно розглянула доповідь члена Політбюро Е.Карделя на II пленумі ЦК КПЮ, а також виступи інших його учасників. Вона показала, що члени пленуму не ставили завдання ліквідації куркуля як класу, що обов'язково входило в двоєдину мету колективізації -сталінськи, і навіть усвідомлювали можливі негативні наслідки такої політики. І Е.Кардель, і генеральний секретар Й.Броз-Тіто підкреслювали, що фронтальний наступ на куркулів призведе до спаду сільськогосподарського виробництва [15]. Таким чином, матеріали пленуму показують, що керівники партії досить реалістично оцінювали обстановку і тим самим підривають аргументи прихильників ідеологічного підходу.

Однак у монографії В.Гудац-Додич є певні недоліки. Зовсім не показано, як відбулися зміни в позиції партійного керівництва, як була вироблена лінія II пленуму. Тим часом вивчення стенографічного звіту про V з'їзд КПЮ показує, що вже в липні 1948 р. у партійних верхах передбачали можливу зміну аграрної політики. Голова Господарської Ради ФНРЮ Борис Кідрич у доповіді "Про будівництво соціалістичної економіки ФНРЮ" відзначив: "Чисельність населення міст і промислових центрів росте... Але в зв'язку з роздробленістю селянської землі, з перевагою середнього і дрібного господарства, низькою продуктивністю праці в сільському господарстві, це в той же час ставить перед нами і дуже серйозно питання харчування міст і промислових центрів. Не слід забувати, що якщо ми за сучасних умов нашого сільського господарства не вживемо нових заходів, у нас не буде можливості перевершити довоєнне сільськогосподарське виробництво при всьому трудовому запалі нашого трудового селянина" [16]. Б.КІдрич запропонував постачати селян сільгос- пінвентарем, зміцнювати державні маєтки і роз- вивати селянські кооперативи. Ці пропозиції ще далекі від заклику до масової колективізації, хоча перспектива проблеми, що вирішувалася на II пленумі, позначена Б.Кідричем цілком ясно.

Час, коли в керівництві КПЮ визріло рішення про колективізацію, визначив М.Джор- джевич. Хоча він і є опонентом В.Гудац-Додич, у своєму дослідженні він частково ліквідував прогалину, наявну в її роботі. М.Джорджевич, що прагнув простежити генезис аграрної політики КПЮ на різних етапах, показав, що ідею переходу до колективізації партійна верхівка почала підтримувати найпізніше в середині грудня 1948 р. Тоді в партійних верхах з'являються заклики до потужного наступу на куркулів, в той же час керівник хорватської республіканської партійної організації Владимир Бакарич висловив незгоду з політикою союзного керівництва щодо колективізації. По-перше, він вважав, що не можна боротися проти куркуля "прямо зараз", по-друге, відкидав