УДК 94(470+571)'І 9"

Фесенко А.М., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Критика ЛД.Троцьким і лівою опозицією у ВКП(б)*

** // * * * V/ ** ***

концепції соціалізму в окремо взятій країні у 1920-30-ті роки (економічний аспект)

У статті розглядаються проблеми, пов'язані з дискусіями 1920-х років у ВКП(б) стосовно лго- жливості розбудови соціалізму в СРСР в у*ювах геополітичної ізоляції та побудови концепції "соціалізму в окремо взятій країні". Автор наводить аргументи з арсеналу обґрунтованої критики згаданої концепції з боку лівої опозиції у ВКП(б), очолюваної Л.Д.Троцьким, що свідчить про наявність несталінської альтернативи суспільно-політичного розвитку СРСР.

The article is devoted to the problems, connected with the discussions inside the USSR Communist party around the possibilities of the USSR socialist building in geopolitical isolation conditions and the "socialism in one, isolated country" theory, which was formed. The author cites the based left opposition's critics arguments, which proves that the non-stalinist alternative of the USSR society and political development was presented.Перемога сталінізму в 20-30-х роках та крах системи, заснованої на його принципах, що відбувся наприкінці XX століття, повинні змусити сильніше задуматися над можливими альтернативними варіантами розвитку СРСР, адже разом з поразкою СРСР під питання ставиться життєздатність соціалізму як такого. На наш погляд, теоретичні розробки лівої опозиції в РКП(б) - ВКП(б), очолюваної Л.Д.Троцьким, дають фактологічний матеріал, що підтверджує можливість розгортання принципово іншого сценарію, наявність реальної соціалістичної альтернативи сталінізму, нереалізованої лише за певних об'єктивних обставин. Уникнення стереотипу про запрограмований характер сталінського тоталітаризму, як вважає автор, є вкрай актуальним під кутом зору наукового дослідження суперечливих у своїй основі закономірностей розвитку СРСР, багато з яких закладалися саме у переломні 20-ті роки.

Уже в 20-ті роки паралельно зі зростанням авторитарності політичного (у тому числі внутріпартійного) режиму радянська партійно- державна еліта післяленінської доби поступово трансформувалася у бюрократичний, відчужений від мас соціальний шар із власними інтересами, що полягали у збереженні та зміцненні привілейованого становища. В умовах, коли найбільш вагомим джерелом легітимності була революційна "пуповина", що зв'язувала влада з масами з 1917 року, це породжувало сприятливий ґрунт для утилітарного використання комуністичної ідеології: досить очевидно спостерігається вихід на перший план великодержавних, месіанських мотивів, що відповідали потребам нової еліти з точки зору закріплення власного іміджу "великих керманичів". Більш того, монополія на прийняття рішень та контроль над засобами політичної комунікації давали можливість бюрократії нав'язувати масам і власне бачення майбутнього соціалістичного суспільства. Саме з цим, на наш погляд, і пов'язана поява концепції (а пізніше - ідеології) "соціалізму в одній окремо взятій країні".

Разом з тим не можна не звернути увагу на наступну обставину. Однією зі складових успіху нового політичного курсу, ототожненого з ім'ям Й.В.Сталіна і протиставленого його політичним опонентам, американський дослідник Р.Такер справедливо вважає ту логіку аргументації, що була співзвучна настроям і глибинним сподіванням широких мас, політично соціалізованих у 20-ті роки в умовах уповільнення темпів світового революційного процесу. Ряд інших авторів також відзначає її разючу вписаність у контекст епохи, значну мобілізуючу і надихаючу силу, а відомий радянський дослідник кінця 80-х років С.В.Цакунов навіть вважає, що адекватна історичним умовам спрямованість дозволяє говорити про вищезгадану концепцію як про просування вперед у розробці теорії соціалізму в цілому [1].

Цей момент, на нашу думку, яскраво ілюструє один з парадоксів цієї суперечливої епохи: ідея соціалістичного штурму в громадській думці ототожнювалася з соціальною силою, стратегічно зацікавленою у встановленні принципово інших, ніж соціалістичні, суспільних відносин. Тому ми вважаємо: наполегливою потребою є проведення чіткого розмежування між політичною кон'юнктурою, яка дозволяє на якомусь етапі штучно співвідносити інтереси навіть протилежних соціальних сил, і сутнісним розумінням соціалізму, яке саме й було вихолощено внаслідок розробки та насильницького впровадження у життя вищевказаної концепції. Адже секрет успіху "соціалізму в окремо взятій країні" полягав у тім, що він виявився своєрідною "точкою балансу", на якій сполучалися, ситуативно збігалися інтереси партійно-радянської бюрократії, з одного боку, широких мас, з іншого, що й використовувалося для камуфляжу перших останніми. Подібна "амальгама", яка живилася соками традиційного російського месіанізму, як раз утворила той самий "великодержавний комунізм", який став як по- справжньому дійсним прапором радянського народу, так і найбільш міцною легітимацією правлячих кіл, соціальні зв'язки яких з масами ставали усе більш слабкими.

І якими б благими цілями не керувалися багато хто з її "впроваджувачів" (приміром, М.Ї.Бухарін, Ф.Е.Дзержинський та ін., які підтримали, у світлі вищевказаних обставин, антио- позиційну кампанію), використані засоби нав'язування разом із "демонізацією" опонентів неминуче вели до політичної дезорієнтації суспільства щодо критеріїв адекватності шляхів та методів будівництва, ефективності і якості функціонування соціалістичної системи.

А Л.Д.Троцький та його соратники з лівої опозиції у ВКП(б) із середини 20-х років розгорнули жорстку критику концепції "соціалізму в окремо взятій країні". У рамках цієї критики можна виділити три наступних аспекти: економічний, геополітичний, соціально-політичний. На першому з них ми зупинимося у даній статті, у чому й полягає її головна мета. Завданнями ж роботи є наведення системи аргументації опозиційної критики, підтримка точки зору про історичну необґрунтованість, з точки зору соціалістичного будівництва, заснованого на вищезгаданій концепції політичного курсу