Отже, для початку, відповідаючи критикам із правлячого табору, які закидали обвинувачення у недовірі до соціалістичного потенціалу Жовтневої революції, російського робітничого класу (основний аргумент Сталіна, Бухаріна та ін. зводився, по суті, до свідомого стирання межі між політичним переворотом та перспективами соціальної революції), Л.Д.Троцький переконував: умови виникнення "диктатури пролетаріату" і умови побудови соціалістичного суспільства зовсім не є тотожними - та обставина, що російський пролетаріат і його партія першими прийшли до влади, ще не доводить, що саме вони першими побудують соціалізм: "відсталі країни можуть - за певних умов - раніше за передових прийти до диктатури пролетаріату, але пізніше їх - до соціалізму" [2].

Захищаючи міжнародний характер Жовтневої революції та соціалістичного будівництва у СРСР, ліва опозиція на чолі з Троцьким прагнула насамперед продемонструвати усю небезпеку господарчого ізоляціонізму для системи соціаль- но-економічних відносин СРСР, з одного боку, взаємозв'язок між можливим радянським ізоляціонізмом та послабленням геополітичних позицій соціалізму у світі на користь світового імперіалізму - з іншого. У зв'язку з цим докладно аргументувалася наступна теза: соціалістичне будівництво в СРСР, вписане у контекст світового ринку, має своєю безпосередньою метою систематичне подолання стадіальної відсталості, наближення до міжнародного рівня продуктивності праці, максимально використовуючи при цьому ресурси світової економіки, що, у свою чергу, стане надійною гарантією конкурентоспроможності СРСР на геополітичній арені як у військовому, так і в економічному сенсі, і чим більш значних успіхів СРСР досягне на цьому шляху, тим більше це буде сприяти розгортанню революційного руху у світі, тим скоріше і надійніше піде будівництво у майбутній соціалістичній співдружності [3].

Тому одним з головних напрямків опозиційної критики ставав доказ економічної неспроможності "соціалізму в одній країні". Тим більше актуальної, вважав Троцький, ця проблема була для Росії, де на порядок денний у 20-ті роки ставилися аж ніяк не питання побудови соціалізму безпосередньо, а насамперед проблеми соціаль- но-економічної модернізації. їхнє вирішення, на його думку, є принципово неможливим без взаємодії зі світовим ринком.

Відзначимо, що думкою про самодостатній характер радянського господарства ніколи не оперував і теоретик більшовизму В.І.Ленін. "Доки наша Радянська Росія залишиться самотньою окраїною всього капіталістичного світу, - говорив він у 1920 році на VIII з'їзді Рад, - доти думати про повну нашу економічну незалежність... було б зовсім смішним фантазерством і утопізмом". У березні 1922 року на XI з'їзді РКП(б) Ленін застерігав: буде "іспит, що улаштує російський і міжнародний ринок, якому ми підлеглі, з яким зв'язані, від якого не відірватися. Іспит цей серйозний, тому що отут можуть побити нас економічно і політично" [4]. І класичний марксизм також, як постійно нагадував Л.ДТроцький, "виходить з розвитку техніки як основної пружини прогресу, будуючи комуністичну програму на динаміці розвитку виробничих сил". Це мається на увазі, вказував він, що навіть під нижчою стадією комунізму К.Маркс розумів "таке суспільство, що за своїм економічним розвитком із самого початку стоїть вище за самий передовий капіталізм". Більш того, "розвиток виробничих сил є абсолютно необхідною передумовою комунізму ще й тому, що без нього узагальнюється нестаток і з нестатком повинна знову початися боротьба за необхідні предмети і, виходить, повинен воскреснути весь старий мотлох", тому й "усуспільнення засобів виробництва ще не знімає автоматично "боротьбу за окреме існування" (Енгельс). Саме тут суть питання!" [5].

Отже, проблему радянського господарства та потенційної соціалістичної економіки не можна відривати від проблеми виробничих сил, які мають світовий характер. Окрема держава, що стала тісною вже для капіталізму, який створив виробничі сили світового масштабу, тим більше не є здатною бути ареною завершеного соціалістичного суспільства. В праці "Перманентна революція" Троцький докладно зупинився на питанні історичної готовності різних країн до соціалістичних перетворень, вказуючи: характерна для початку XX століття криза буржуазного суспільства була не в останню чергу викликана тим, що "створені нею продуктивні сили не можуть більше миритися з рамками національної держави", внаслідок чого і соціалістичні революції можна розглядати лише під міжнародним кутом зору, тому що "світовий розподіл праці... робить неможливим побудову самостійного соціалістичного суспільства в жодній з країн світу" [б].

Таким чином, виходячи зі світового розподілу праці, з нерівномірності розвитку різних країн, з їхньої економічної взаємозалежності, з нерівномірності різних сторін культури в окремих країнах, з динаміки сучасних виробничих сил, випливає те, що соціалістичний лад може бути побудований лише за системою "економічної спіралі", шляхом винесення внутрішніх невідповідностей окремої країни на цілу групу країн, тобто шляхом взаємного обслуговування різних країн і взаємного доповнення різних галузей їхнього господарства і культури.

Звідси стає зрозумілою, зокрема, позиція, яку займав Троцький у дискусії 20-х років з питань оцінки радянської промисловості. Виступаючи проти точки зору Г.Є.Зинов'єва - Л.Б.Каменева, які розглядали її як частину системи держкапіта- лизму, він критикував і переоцінку її з боку М.І.Бухаріна, який вважав її "острівцем" соціалізму. Троцький розглядав радянську промисловість як тслідоено-соціалістичну, тобто як потенційну носительку соціалістичної перспективи. "Не можна обмежуватися, - писав він вже в 30-ті роки, - суспільно-юридичними формами відносин, причому незрілими, ...відволікаючись від основного критерію - рівня розвитку продуктивних сип. Самі юридичні форми одержують суттєво інший соціальний зміст у залежності від висоти