Відзначимо також, що саме тут, як вважав Л.ДТроцький, знаходиться одне з головних джерел влади радянської еліти, що бюрократизується, її штучно сформованої легітимності, відбувається, по-перше, використання нею "загальнонародної" власності з метою зміцнення власного панування, по-друге, маніпулювання суспільною свідомістю у питанні стосовно характеру власності, яка є базовим критерієм соціа- лістичності. Адже державна власність, стверджував Троцький, реально "лише в тій мірі стає "загальнонародною", у якій зникають соціальні привілеї і розбіжності, отже, й потреба у державі... перетворюється в соціалістичну в міру того, як перестає бути державною. І навпаки: чим вище радянська держава піднімається над народом, чим більш жорстко протиставляє себе як охоронця власності народу, як її користувача, тим яскравіше це свідчить проти соціалістичного характеру державної власності" [9].

Можна зробити висновок, що Л.Д.Троцький та його соратники по опозиції висували два со- ціально-економічні положення, що заперечують концепцію "соціалізму в окремо взятій країні": а) низький рівень продуктивних сил країни, відірваної від світового ринку, стає перешкодою на шляху до соціалізму навіть за наявності усуспільнення власності; б) економічна автаркія сприяє посиленню державної влади і, отже, бюрократії, що не наближає, а віддаляє суспільство від соціалістичного суспільства рівності та самоврядування.

Справжню запоруку успіху розвитку радянської економіки, посилення її соціалістичної спрямованості Троцький вбачав насамперед у зіставленні її показників, тенденцій і результатів зі "світовим лічильником" [10]. З середини 20-х років він наполягав на якісній зміні критеріїв оцінки господарських успіхів, бо ідеологія "соціалізму в одній країні" та відома теза Буха- ріна про "черепашачі кроки" [11] передбачали використання для порівняльного аналізу показники 1913 року, узяті за точку відліку. Троцький різко виступав проти абсолютизації показників, отриманих цим шляхом. Адже рівень 1913 року, доводив він, - це рівень відсталості. Тому й вітчизняними порівняльними характеристиками треба користуватися досить обережно, зокрема, не перебільшувати значення показника обсягу валового внутрішнього продукту. Виступаючи на XV паржонференції восени 1927 року, Троцький вказував: завершивши відбудовний період в цілому у сенсі "використання всього основного капіталу, що перейшов від колишнього господарського ладу", СРСР ще не досягнув рівня царської Росії за найважливішим показником середнього душового споживання товарів, якого, за приблизними розрахунками ВРНГ, можна буде досягти лише до 1930 року: цей момент він пропонував відобразити у резолюції, прийнятій за доповіддю О.І.Рикова, як і те, що довоєнний рівень не досягнутий і в зовнішній торгівлі, що вказує на небезпеку ізоляціонізму [12]. Тому, запевняв Троцький, "ми будемо надалі міряти наші успіхи... за вищими європейськими й американськими зразками техніки та економіки" [13]. Це варто особливо врахувати при переході до реконструктивного періоду - адже хоча досягнення довоєнного рівня і є "значним успіхом", він тільки "підводить нас до старту, з якого починається наше дійсне змагання з капіталізмом", внаслідок чого "наші подальші успіхи і, у першу голову, темп нашої індустріалізації", ставляться "під контроль світового капіталістичного господарства" [14].

Вихід радянської економіки на світову арену ставив перед керівництвом партії нові стратегічні завдання і, разом з тим, відкривав нові перспективи. Якщо раніше, в умовах відбудовного період}', треба було насамперед домагатися необхідних пропорцій між потенційно- соціалістичним і приватнокапіталістичним секторами господарства, то відтепер треба зміцнювати "соціалістичну рівнодіючу" та її конкурентоспроможність також на міжнародній арені, причому "співвідношення між темпом нашого розвитку в цілому та темпом світового господарства" є величиною навіть більш вагомою, отже, "усе питання зараз і полягає в тому, у яку саме сторону та яким саме темпом буде найближчим часом змінюватися співвідношення між нашим господарством і капіталістичним" [15].

Застосовуючи діалектичний підхід, ЛДТроць- кий бачив не тільки проблеми, що стоять перед радянською економікою в зв'язку з входженням у світовий економічний простір. Світовий ринок виступає не лише як чинник тиску і "вимірювального приладу", правильне використання міжнародного розподілу праці через експортно-імпортні операції повинне стати, на думку Троцького, джерелом прискорення економічного розвитку СРСР.

Як відомо, XIV з'їзд ВКП(б) затвердив стратегічну лінію на забезпечення за СРСР економічної самостійності, "щоб у такий спосіб СРСР в обстановці капіталістичного оточення аж ніяк не міг перетворитися на економічний придаток капіталістичного господарства, а являв собою самостійну економічну одиницю..." [16]. Л.ДТроцький вважав цю постановку питання однобічною і закликав підходити до питання економічної взаємодії не лише під кутом зору небезпеки "дауесизації", а і з точки зору того, "яким діалектичним шляхом зростання господарських зв'язків і взаємозалежності підготов- лює індустріальну "незалежність" [17].

Під цим кутом зору Троцький обґрунтовував наступну позицію: "Динамічну рівновагу радянського господарства ні в якому сенсі не можна мислити як рівновагу замкнутого і самодостатнього цілого" [18]. По-перше, соціалізм вимагає якісно більш високого рівня, ніж має самий передовий капіталізм. Оскільки ж будівництво соціалізму відбувається в умовах відсталої Росії,