УДК 930(477)

Василевич Ю.В., Миколаївський державний університет

Джерельна база історичних творів преосвященного

Гавриїла Розанова

У статті подаються відомості про дослідницьку роботу преосвященного Гавриїла Розанова, проводиться критичний аналіз використаної ним літератури Серед джерел, які лягли в основу праць історика, автор виділяє наступні: архівні ?штеріали (царські укази, їшніфести, грамоти, звіти, карти та плани місцевостей), роботи інших дослідників, друковані і*латеріали періодичних видань тих часів, усні перекази свідків подій, записи, які зберігалися в бібліотеках при церквах та монастирях, eidoj<Aocmi старожилів, власні спостереження архіпастиря.

In this article the information on the research work of Gavryil Rosanov is presented. The author makes a critical analysis of the used literature, among which were archival documents (royal decrees, manifestoes, official documents, reports, maps and schemes), other scientists' papers, periodic of those times, oral story-telling of witnesses, chronicles kept in libraries of churches and monasteries, archbishop's personal observations.На сьогоднішній день в історичній науці велика увага приділяється вивченню та переосмисленню ролі особистості в ході становлення суспільства. Досить звернутись до будь-якого видання, присвяченого історичному минулому, як стає зрозумілим вислів: "Не історія творить людину, а людина - історію".

Дана публікація присвячується визначній особистості, яка не тільки стала учасником та творцем історії, а й подарувала науці ряд цікавих та корисних спостережень з історії Півдня України. Постать архієпископа Одеського та Херсонського Гавриїла Розанова частково була представлена у попередніх роботах автора [1], і ця стаття є продовженням знайомства з життям та творчістю архіпастиря. Завдання її полягає у висвітленні основної джерельної бази, на яку спирався преосвященний у своїй дослідницькій роботі при написанні історичних праць.

Слід зазначити, що в сучасному суспільстві постать Гавриїла Розанова маловідома, історична література про нього говорить скупо (в основному це короткі біографічні дані на сторінках періодичних видань: "Одеський вісник", "Журнал Московской патриархии", "Вечерняя Одесса", "Одесские новости" [2] та ін.). Видання кінця XIX - початку XX ст. [3] не характеризують преосвященного як історика, краєзнавця.

Саме цей факт спонукав автора статті виправити цю помилку і показати архієпископа Гавриїла не тільки як шанованого духовного наставника, а й людину, якій не байдуже історичне минуле.

Любов до історичних та археологічних досліджень пробудив в ньому знаменитий історик та археолог преосвященний Євген Болховитінов, який займав єпископську кафедру у Вологді (пізніше митрополит Московський), коли Гавриїл Розанов там був інспектором і ректором семінарії.

При описі подій з історії, археології Новоросійського краю преосвященним Гавриїлом була проведена кропітка робота з перегляду та аналізу праць його попередників, колег-істориків.

Ще в Орлі та Катеринославі вільні від релігійної просвітницької діяльності дні він присвячував перегляду архіву Консисторії. Результатом даної праці є розповіді про ту чи іншу епоху, про події, пов'язані з історією краю чи церкви. З прибуттям до Одеси зацікавленість його у дослідженнях посилилась ще й у зв'язку із заснуванням там у 1839 р. Товариства Історії та старожитностей. Архієпископа Гавриїла Розанова було обрано його дійсним членом. Товариство ставило перед собою мету - висвітлити історію півдня Росії, і незважаючи на велику зайнятість в управлінні та улаштуванні єпархії, владика знаходив час для історичних досліджень. Гав- риїл Розанов дотримувався принципу, що визнаний будь-яким товариством, він не міг носити титул "праздного" члена, а вважав своїм обов'язком діяти, бути корисним [4]. Керуючись саме цим принципом, преосвященний залишив по собі ґрунтовні твори з історії Новоросії, які дають змогу майбутнім дослідникам почерпнути чималий фактичний матеріал і являють собою цінний доробок в історичній науці. Створюючи свої праці, Гавриїл Розанов проявив себе досвідченим істориком, археологом, краєзнавцем, одним словом, дослідником. Він зумів, провівши величезну роботу по вивченню архівних даних: документів, маніфестів, царських указів, записок, звітів царських експедицій та ряду інших матеріалів, систематизувати, зіставляти факти, події, представив цікаві детальні описи як церковного, так і повсякденного життя тогочасної України.

За часів перебування преосвященного на посаді архієпископа Катеринославського, Херсонського та Таврійського головним джерелом, звідки можна було почерпнути історичну інформацію, були рукописи, що збереглися в архівах і бібліотеках при церквах та монастирях. За словами члена Товариства Г.І.Соколова, "розумова праця духовних осіб в Росії не повинна викликати в нас здивування: ми звикли до неї з давніх часів. Саме нашим духовним письменникам зобов'язані ми збереженням вітчизняної історії: вони при тьмяному мерехтінні лампад, а нерідко лучин, в усамітнених келіях проливали світло в літописах, записували перекази та події. Вчені мужі, незважаючи на невсипне піклування в управлінні церквою, знаходили час для праці на ниві вітчизняного літописання" [5]. Він зазначав, що незалежно від роботи з морального настановлення прихожан, духовні пастирі не припиняли займатись "обробкою вітчизняної історії, яка завдяки незабутнім діячам вийшла з тісних огорож монастирських, скинула пил сховищ обителей і зробилась спільним надбанням, доступним кожному" [6]. З цього випливає, що першими істориками були саме служителі церков чи монастирів. Саме на основі представлених ними даних історик Гавриїл і вивчав та аналізував події минувшини, доповнював та систематизував фактичні дані. В той же час слід відмітити, що в основному саме ці джерела дали змогу преосвященному відобразити церковне життя краю: від заснування монастирів, молитовних домів, церков до їх стану в першій половині XIX ст. Доказом цьому