служить те, що при розгляді робіт Гавриїла Розанова досить явним є його інтерес саме до духовного життя: яку б подію він не зображав, вона тісно пов'язана з церквою. Так, детальний опис заснування, відбудови чи занепаду церковних храмів чітко простежується у працях преосвященного, присвячених історії Новоросійського краю, переселенню греків з Криму до Азовської губернії та заснуванню Гот- фійської й Кафійської єпархії та ряду інших проблем [7].
Поряд з використанням писемних джерел своїх попередників, церковнослужителів та служителів монастирів Гавриїл був знайомий також з роботами колег-істориків: Н.Мурзакевича, А.Скальковського та інших, які представляли свої праці в періодичних виданнях того часу і які вірно послужили преосвященному Гавриїлу в опрацюванні певних проблем, пов'язаних зі становленням та розвитком краю.
Дворянський історик А.О.Скальковський у праці з історії Новоросії [8] зібрав значний фактичний матеріал. Тому можна припустити, що цим він і викликав зацікавленість дослідника Розанова, і саме на основі вищезгаданого твору преосвященним був створений відомий "Очерк повествования о Новороссийском крае" [9]. За словами біографа і підопічного архіпастиря, протоієрея Серафима Серафимова, ця праця "в значній мірі виправляє і в той же час доповнює "Хронологічний огляд" А.Скальковського, особливо щодо духовних справ і місцевих церков, бо Скальковський говорить про них мимохідь або взагалі замовчує" [10].
На допомогу у викладенні історичних подій прийшлися й праці вченого М.Мурзакевича, члена та секретаря товариства. Цінність їх полягала в тому, що завдяки старанням історика було збережено листування тих часів. Так, зокрема, в газеті "Одеський вісник" за 1836 рік, № 15. Мур- закевич у статті "Про заселення Новоросійського краю" помістив лист А.В.Суворова від 21 вересня 1778 року, в якому йшлося про милості грекам в період їх переселення та освоєння території Азовської губернії (1778-1779 pp.). Почерпнуту інформацію преосвященний Гавриїл вніс до праці "Переселение греков из Крыма в Азовскую губернию и основание Готфийской и Ка- фийской епархии", надруковану в Записках Одеського товариства історії та старожитностей за 1844 рік. При написанні статті автор також посилався на працю, присвячену цій же тематиці, яку М.Мурзакевич знайшов під час огляду матеріалів архіву Св. Димитрія Ростовського і яку він помістив в одному з видань Записок [11].
При опрацюванні питань щодо стану християнства в Криму, зокрема, церков та монастирів, досить часто у працях преосвященного зустрічаються посилання на П.І.Кеппена, російського статистика та етнографа, який створив першу етнографічну карту Росії і якнайглибше і якнайґ- рунтовніше вивчав історію саме Кримського півострова [12].
Додамо, що, працюючи над питанням історії грецького переселення кінця XVIII століття, Гавриїл Розанов керувався твором Е.О.Блохо- вітінова "Історія російської ієрархії" [13], де вивчав укази Катерини Великої Священному Синоду про призначення Ігнатія, митрополита Готфійського та Кафійського, "архієреєм тих поселенців і до смерті бути безпосередньо під Синодом; священикам же, прийшовши з ним, залишатись кожен при своєму приході, залежати від нього; іменувати його до смерті митрополитом Кафійським та Готфійським і мати місце під архієпископом Херсонським та Слов'янським; на утримання його з усім домом Колегії економії виділяти по три тисячі рублів" [14]. З цього ж твору Гавриїл Розанов почерпнув відомості про діяльність та смерть митрополита та зникнення в Росії єпархії Готфійської та Кафійської.
Мабуть, неабияку цінність представляють і відомості свідків тих чи інших подій. Зокрема, зображена в деталях преосвященним Гавриїлом подорож Імператриці Катерини із Санкт- Петербурга до Катеринослава була взята із історичних записок Сегюра, посланця французького двора, який перебував на той час у свиті її Величності, "Августійшої мандрівниці" [15]. Згадки про те, де саме преосвященний Гавриїл знайшов ці записи, немає, та можна припустити, що в той час вони зберігалися в одній з церковних бібліотек Катеринослава. Адже в основній своїй масі всі інші джерела, які удостоїлись уваги архієпископа, збереглися саме в бібліотеках, і саме до них Гавриїл мав найбільший доступ, будучи релігійним діячем високого звання.
Ще одним джерелом висвітлення історії Новоросійського краю були записи зі слів учасників подій. Одним з таких свідків, якого згадує Гавриїл, був запорожець Микита Леонтійович Корж, котрий помер 1 листопада 1835 року. З його слів була створена праця "Устное повествование Никиты Коржа", яка згадується в Записках Одеського товариства історії і старожитностей за 1863 рік, т. 5. За спогадами протоієрея С.Серафімова, "це цікава, наївна розповідь про звичаї та обряди запорожців, записана преосвященним та архімандритом Яковом (пізніше архієпископом Нижегородським), слово в слово з вуст сторічного старця, який служив в молоді літа у війську запорозькому і скінчив свої дні під заступництвом преосвященного" [16]. Для Гавриїла Розанова ці спогади становили велику цінність, адже несли в собі достовірну інформацію про часи Запорозької Січі. Він говорив: "Усні оповіді його (Коржа) про тутешній край, особливо про Запоріжжя, про Січ, де він виховувався, вміщують у собі багато деталей, яких не знайдеш у книгах" [17].
До усних джерел слід також віднести розповіді жителів різних регіонів, де побував преосвященний, зокрема, кримських татар. їх свідчення лягли в основу роботи Г.Розанова, присвяченій стану церков Феодосійського повіту [18]. В той же час вони засвідчили той факт, що автор багато подорожував по ввіреній йому єпархії з ме- тою не тільки піклування про благоустрій останньої, а й ознайомлення з її історією,