Р.Барнетт пропонував "економічне" рішення тайванського питання. З цією метою він запропонував ідею створення "економічної взаємозалежності" між КНР і Тайванем з наданням острову "спеціального статусу провінції" в межах одного Китаю", який давав би Тайваню свободу в галузі економіки, культури, внутрішнього управління. Якщо США не зможуть досягти будь- якого прогресу по Тайваню, вважав Р.Барнетт, то Пекін може вдатись до "економічних заходів у відповідь" - поставити перед торговими партнерами чанкайшістів питання про вибір між Пекіном і Тайванем [8]. Р.Барнетт і професор Гарвардського університету Дж. Коен вимагали розриву офіційних стосунків з Тайбеєм, вважаючи що гомінданівський режим від цього ніяк не постраждає, оскільки Китай "не має ні бажання, ні фізичних можливостей підкорити Тайвань силою" [9].

Професор Стенфордського університету ДжЛюїс пропонував понизити американське представництво на Тайвані до рівня повіреного в справах чи "групи зв'язку" і обмінятися послами з КНР, надавши Пекіну і Тайбею "можливість самим врегулювати внутрішні китайські протиріччя" [10]. ДжКФербенк для врегулювання тайванської проблеми висунув ідею автономії Тайваню і "подвійного представництва" Китаю, зокрема відновлення прав КНР в ООН і збереження представництва Тайваню як "автономного району" Китаю [11].

Вихід з положення, на думку професора ДжКоена, може бути знайдений шляхом підписання спільного американо-китайського комюніке, в якому США не тільки визнали б КНР єдиним законним урядом всього Китаю, але також ясно підтвердили б намір поважати зобов'язання, котрі вони на себе взяли в Каїрській декларації про приєднання Тайваню до Китаю [12]. Р.Скалапіно вбачає рішення проблеми в еволюції економічних, політичних, ідеологічних інститутів на Тайвані, яка приведе до поступової зміни ситуації в напрямку зближення острову з КНР. А поки що "тайванське питання можна покласти на полицю" і ще раз дати "осісти пилу" [13], - радить він. Р.Скалапіно також обґрунтовує як один з варіантів вирішення проблеми Тайваню - надання йому статусу незалежної держави [14].

Ідею автономного розвитку Тайваню в складі КНР відстоював і Р.Клоф: "Кращий шлях рішення проблеми Тайваню - це залишити її в спокої і надати пріоритет в її вирішенні самим китайцям" [15]. Разом з тим, він зазначав, що бажання США - бачити Тайвань ні американською базою, ні китайським бастіоном, ні провінцією Японії, а автономною територією, номінально зв'язаною з Китаєм, але з якою СРСР, США і Японія підтримували б взаємокорисні стосунки [16]. Р.Клоф підкреслював необхідність збереження договору про "взаємну оборону" з Тайбеєм (1954 р.), вважаючи його гарантом "чотиристороннього балансу сил" [17].

Співробітник Ради із зовнішніх стосунків У.Барндс пропонував вирішити проблему Тайваню досить відкрито. Тайванський уряд потрібно заздалегідь попередити, що США мають намір визнати КНР, проте вони будуть консультуватися з його керівництвом з питань Тайваню і протистояти погрозам КНР. Одночасно необхідно законодавчо гарантувати безпеку американо-тайванськихторгових зв'язків в майбутньому, а також вирішити питання про поставки на Тайвань зброї і запасних частин до неї [18].

Таким чином, в американській ліберальній історіографії пропонувались різні варіанти вирішення проблеми Тайваню, але вона мала розв'язуватися, по-перше, мирним шляхом, через переговори двох сторін - КНР і Тайваню; по-друге, наданням острову особливого статусу і гарантій безпеки; по-третє, збереженням різноманітних зв'язків між Вашингтоном і Тайбеєм, навіть після розриву офіційних відносин.

Представники консервативного напряму в американській історіографії категорично виступали проти прийняття умов Пекіну по Тайваню, а деякі його представники - взагалі проти будь-якої зміни статуса американо-тайванських стосунків. На захист цієї позиції наводились аргументи про те, що Сполучені Штати, залишивши союзника, підірвуть свій міжнародний авторитет, а також це призведе до паніки серед залежних від Сполучених Штатів малих країн [19].

Висловлювались побоювання і в тому, що подібний крок створить джерело напруженості в районі тайванської протоки, через що США можуть опинитись втягнутими в конфлікт з КНР [20]. Сполучені Штати "не мають права жертвувати Тайванем за міркуваннями честі і моралі" [21], - зазначив Р.Бові.

На думку Р.Кохена, використати "китайську карту" в антирадянських цілях буде можливо тільки після врегулювання тайванського питання [22].

Різноманітні аспекти американо-китайських стратегічних відносин та тайванська проблема досить докладно аналізується в монографії підполковника американської армії Г.Б.Гасса "Китайсько-американські зв'язки в галузі безпеки: Очікування і реальність", виданої Університетом національної оборони [23]. "Політичним планам США, - відмічає Г.Б.Гасс, - відповідає Китай не настільки могутній, що мав би змогу взяти Тайвань силою" [24].

Аналізуючи варіанти вирішення проблеми Тайваню, Г.Б. Гасс вважає нереальними спроби китайських керівників домогтися на острові встановлення суверенітету КНР мирним шляхом, разом з тим не виключає можливості проголошення Тайваню окремою державою й передбачає, що "статус Тайваню буде скоріше поліпшуватися" [25]. Але для цього "до продажу озброєння Пекіну необхідно підходити обережно, не забуваючи про безпеку Тайваню", що передбачає не тільки жорстке дозування в поставках військової техніки КНР, але й "надання Тайбею матеріалів, необхідних для оборони в міру удосконалення озброєння НВАК" [26]. Постачання озброєння Тайбею необхідне для того, щоб "компенсувати збільшення сили НВАК поліпшенням оборони Тайваню" [27]. Причому поставки озброєння не означають необхідності надання двом сторонам аналогічних бойових систем.

Г.Б.Гасс рекомендує пустити на продаж КНР застаріле озброєння кінця 70-х років, дотримуючись особливої обережності у відношенні техніки, яка б посилила можливість китайських ВПС діяти проти Тайваню або збільшила б точність наведення ракетно-ядерної зброї [28]. Разом з