УДК 94 (477.7) "1920/1930" Козирева М.Е.

Адміністративно-територіальні перетворення та соціально- економічний розвиток німецьких районів Півдня України у 20-30-х рр. ХХ ст.

В умовах розбудови незалежної України усвідомлення особливостей міжнаціональних відносин у державі відіграє винятково важливу роль. Історично склалося так, що Південь став одним з основних місць компактного проживання німців на території України. У зв'язку з цим безсумнівний науковий та практичний інтерес викликає дослідження різних аспектів розвитку німецьких національно-територіальних утворень, які існували в регіоні у 20-30 рр. ХХ ст. Створення німецьких національних районів, що об'єднували значну частину німецьких сільрад і майже 34% німецького населення республіки, суттєво відбилося на умовах життя етнічних німців у місцях їх компактного проживання, в першу чергу на Півдні.

Проблема соціально-економічного розвитку німецьких колоній України у зв'язку з впровадженням районування набула неабиякого значення вже в 20-30 рр. Однак на той момент вона стала в основному предметом практичного розгляду більшовицького керівництва під кутом зору покращання значно зіпсованих по завершенні громадянської війни стосунків з національними меншинами як одного із засобів укріплення радянської влади [1].

З кінця 30-х рр. через політичну кон'юнктуру питання з історії етнічних німців в Україні майже на півстоліття взагалі стали для вітчизняних дослідників "закритими". І тільки зміна суспільно- політичних обставин у СРСР надала наприкінці 80-х рр. можливість об'єктивного розгляду історичного минулого.

Повернення з спецхранів численних матеріалів фондів вітчизняних архівів та бібліотек дозволило відновити комплексне студіювання накопичених даних з історії етнічних німців в Україні. Переважна більшість досліджень присвячена питанням виникнення і подальшого розвитку німецьких колоній в кінці ХУІІІ - на початку ХХ ст. [2]. Значно меншу увагу спеціалістів привертає розробка проблем, пов'язаних з радянською добою. Однією з

таких "білих плям" поки залишається період 20-30-х рр.

За останній час вже розпочато активне дослідження питань створення в республіці спеціальних органів у справах національних меншин, здійснення національного районування, національно- мовної політики радянської влади, соціально- економічного розвитку та національно-культурного життя німецьких поселень, формування національного складу населення, міграційних процесів та ін. [3]. Однак поза увагою дослідників залишаються специфічні особливості економічного та соціального розвитку німецьких районів як адміністративно-територіальних одиниць. Досі невисвітленим є питання про кількість, час існування та офіційний статус німецьких районів як національних.

У даній роботі робиться спроба розв'язання вищевказаних проблем, а також процесів взаємовпливу адміністративно-територіальних перевлаштувань, розпочатих за радянських часів (в першу чергу районування як форми нового адміністративно-територіального поділу), та соціально-економічної ситуації, що склалася в німецьких національних районах Півдня України в 20-30 рр.

Утворення німецьких адміністративно- територіальних одиниць на Півдні України має давню історію. Масове переселення німців у південні губернії Російської імперії починається в другій половині ХУІІІ ст. Підставою для широкої німецької колонізації стали маніфести Катерини ІІ 1762, 1763 та 1764 рр. Переселенцям гарантувалось відправлення обрядів по їхній вірі, звільнення від сплати податків на визначену кількість років, відведення земель у достатній кількості, звільнення від військової служби, невтручання чиновників в їх внутрішню юрисдикцію.

Перші колоністи були з незаможних кіл, та поява пізніше додатку до маніфесту 22 липня 1763 року надавала можливість переселення тільки заможним землеробам і ремісникам, що мали родини.

Серед переселенців були й релігійні відмінності. Створювались громади як римсько-католицькі, так і протестантські в різних формах (лютеранство, реформатство, менонітство, баптизм, штундизм та ін.). Релігійні переслідування в Західній Європі (особливо проведені пруським юнкерством закони 1774 р., що обмежували землеволодіння менонітів) посилили переселенський потік на Південь Російської імперії. З 1819 р. прикликання іноземців припинилось; подальші переселення проходили за спеціальним дозволом.

Широке розселення німецьких іммігрантівсприяло утворенню спеціальних адміністративно- територіальних одиниць. Визначальними при формуванні цієї адміністративно-територіальної системи були конфесійні відмінності. Так, в середині ХІХ ст. існували Маріупольський, Хортицький та Молочанський менонітські округи (що склали "Новоросійське братство менонітів"), а також Молочанський, Маріупольський, Березанський колоністські, Бердянський німецький та ін. Управління колоністами як привілейованим станом здійснювалось на особливих засадах. Господарська діяльність німецьких колоній стала в цей період потужним фактором економічного освоєння Новоросійського краю, в першу чергу, в галузі сільського господарства та сільськогосподарського машинобудування.

З другої половини ХІХ ст. протекціоністська політика царського уряду змінюється все більш наполегливими намаганнями зрівняти колоністів у правах з іншим населенням через конкуренцію в земельному питанні. Посилились й антинімецькі настрої, підігріті побоюванням російськими шовіністами об'єднаної Німеччини, хоч самі колоністи постійно демонстрували прихильне ставлення до Російської держави. Позбавлення останніх у 1874 р. права на звільнення від військової повинності призвело до значної еміграції (особливо менонітів) в Америку.

Ще більш ускладнило становище німецьких поселенців військове протистояння Російської імперії та Німеччини під час Першої світової війни, фактично зробивши колоністів (не зважаючи на проросійські симпатії) заручниками міждержавних стосунків. У 1915 р. було прийнято укази про ліквідацію нерухомого майна німців в деяких регіонах країни. Почався процес перейменування німецьких колоній.

Важким випробуванням стали й події революції та громадянської війни, що призвели до розграбування значної частини колоністських господарств, насамперед, за часів махновщини. Захист і підтримка, надані поселенцям у 1918 році німецькими військами, з одного боку, посилили симпатії колоністів до історичної прабатьківщини, з іншого - ще більш ускладнили й без того непрості взаємовідносини останніх з іншими політичними силами, що діяли на терені