Адміністративно-територіальні перевлаштування, що розпочалися із встановленням радянської влади, суттєво вплинули на подальший соціально-економічний розвиток колоністських поселень. Губернські й повітові ревкоми та виконкоми почали стихійно, виходячи із зручності управління, утворювати однорідні райони з населенням в 30-40 тис. чол. При цьому німецькі колонії часто опинялись у складі ненімецьких сільрад, керівництво яких до того ж нерідко було вороже настроєно щодо колоністів. До уваги не бралося, що німецькі волості, які становили єдине економічне ціле, тепер розділялися на кілька частин.

Адміністративно-територіальні зміни були тісно пов'язані з соціально-економічними перетвореннями, в першу чергу із землеустроєм. У німецьких колоніях він часто зводився до відрізання волвиконкомами від оброблюваної колоністами землі значних наділів на користь оточуючого ненімецького населення. Таке "розв'язання" земельного питання порушувало нормальну сівозміну в колоністських господарствах і призводило до різкого падіння продуктивності праці й збільшення кількості безземельних та малоземельних колоністів, посиленої поверненням до рідних осель висланих до Сибіру в роки Першої світової війни та біженців за часів громадянської війни. Для радянських керівних працівників (особливо низового апарату) німецькі колонії були також невичерпним джерелом по виконанню розверсток та реквізицій. Недоїмки ненімецьких сіл стягувалися з колоністів, хоч останні всі податки сплачували повністю, а то й з перевиконанням [4]. А при адміністративно-територіальних змінах в колоніях нерідко проводилися повторні розверстки й розкуркулення, внаслідок чого в більшості колоністських господарств, дуже пограбованих в роки громадянської війни, зерна не вистачало не тільки для сівби, а й для харчування населення. Повсюдне вилучення земель, придатних для випасу, та відсутність фуражу призводило до значного скорочення поголів'я худоби, загрожувало зберіганню високопородного стада, яким раніш славилися німецькі колонії. Різке незадоволення колоністів викликав невиправдано завищений у порівнянні з оточуючим ненімецьким населенням рівень оподаткування. Скрутну економічну ситуацію ще більш загострили несприятливі кліматичні умови 1921-1923 рр.: загибель озимих посівів від сильних морозів, а ярових - від тривалої посухи. Більшість населення німецьких колоній голодувала.

Радянська влада наявність голоду на Півдні України довго приховувала. І тільки тоді, коли його вже не можна було замовчувати, українське представництво в Берліні запропонувало матеріал для випуску спеціально присвяченого номера журналу робітничої допомоги голодуючим. Це дозволило організувати три делегації колоністів з України до Німеччини і Швейцарії з клопотанням про подання допомоги голодуючим. Ці заходи дали можливість (завдяки зв'язкам з німецькими колоністами, що покинули Україну, але збиралися згодом туди повернутися) добитися кредитного асигнування рейхстагом 100 млн. марок на відбудову господарства німецьких колоній України, що потерпіли від неурожаю [5]. При розподілі привезеного з Німеччини посівматеріалу нерідко траплялися конфлікти між колоністами через вимоги поручительства, що ускладнювало можливість отримання допомоги певній частині поселенців, змушуючи декого з них розраховуватись із своїми поручителями значною часткою свого майна [6]. Це викликало незадоволення радянської влади, яка вбачала в цьому порушення принципів власної соціальної політики на підтримку незаможників. У той же час радянське керівництво, в цілях покращання економічної ситуації, активно намагалося використати німців-колоністів України для отримання ними закордонних кредитів [7].

Для впорядкування адміністративно- територіального устрою в республіці у жовтні 1920 р. при НКВС була організована адміністративно- територіальна комісія з філіями в губерніях, яка протягом двох років вела підготовчу роботу по систематизації районування. Постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 7 березня 1923 р. всі 9 губерній України були розділені на 53 округи та 706 районів. Новий адміністративно-територіальний поділ не вивів німецькі колонії з кризи, тому що національний склад населення районів, що утворювалися, як фактор, який впливав на соціально-економічний розвиток, до уваги не брався. Подальше загострення проблеми землеустрою та землекористування при невпинних захватах колоністських земель, надзвичайно високий рівень оподаткування, постійні утиски з боку працівників керівних органів різного рівня, які не розуміли, а часто просто ігнорували мовні, релігійні, культурні потреби населення колоній - все це викликало гостре обурення та емігрантські настрої серед колоністів. У 1923-1924 рр. хвиля еміграції буквально захлеснула німецькі поселення. Особливо великий емігрантський потік був з менонітських колоній, спричинений масовим необгрунтованим позбавленням місцевими органами влади прав голосу та землекористування менонітських проповідників, які обиралися, а не знаходилися на утриманні, як в інших конфесіях.

Різке збільшення кількості емігрантів-колоністів занепокоїло вищі ешелони радянського керівництва.

16 липня 1924 р. Президією ВУЦВК були заслухані пропозиції комісії по обстеженню менонітських і німецьких колоністських поселень Катеринославської та Донецької губерній. На думку комісії, однією з причин, які викликали невдоволення менонітів і, як наслідок, прагнення емігрувати до США та Канади, з'явилася неврегульованість земельних відносин та землекористування в колоніях. Було визнано необхідним здійснити такі заходи: негайне проведення землеустрою з позначенням меж у відповідності до норм, встановленими Наркомземом; організація добровільних переселенських груп для розвантаження колоній; бронювання Наркомземом ділянок землі з колонізаційного фонду для німців- переселенців, зокрема, для менонітів; надання переселенського фонду усередині колоній виключно колоністам. Постанова Президії ВУЦВК передбачала припинення відрізання землі від колоній та заходів по вселенню в колишні німецькі землі переселенців (особливо духоборів) до проведення землеустрою. По можливості, у розпорядженні німецьких земельних товариств мали бути надані додаткові пасовищні угіддя для розвитку племінного скотарства та насадження лісів. Цією ж постановою розташовані на території німецьких колоній націоналізовані підприємства та житлові будівництва необхідно було віддавати в оренду переважно