га артилерійська дільниця (від Аркадії до Аджалицького лиману) мала три батареї та дві прожекторні команди. Одна батарея з 2-х гармат була розташована у Аркадії, друга з 4-х гармат - в Одесі і третя, теж з 4-х гармат, - у селі Мар'ївка. Прожекторні команди (кожна мала по 2 прожектори) були в Одесі та Мар'ївці.

Караульну службу на узбережжі відбував 1-й полк морської піхоти у складі 3-х куренів. Штаб полка і два курені перебували в Одесі, а третій курінь - у районі Овідіополя.

В Одесі також знаходилися ескадрон морської кавалерії, взвод саперів, два інженерні взводи (телеграфний та телефонний), автомобільний і мотоциклетні відділення, а також радіостанція і два катери для зв'язку та управління цими частинами

[14].

Було сформовано управління по квартируванню та постачанню військ Одеського військового округу з Одеським, Вознесенським, Бессарабським, Сімферопольським та Єлисаветградським відділами. Взагалі у 38 пунктах цьому управлінню належало 2986 будівель та споруд, з яких 250 об'єктів були розташовані в Одесі [15].

Головне санітарне управління мало в Одесі 4 медичні заклади: 728-й (200 ліжок) та 811-й (200 ліжок) полкові лазарети, 1-й інфекційний лазарет Червоного Хреста та Одеський військовий лазарет на 400 ліжок [16].

15 липня 1918 р. у Києві відбулося засідання представників Генштабу, яке було присвячено організації української армії. В доповіді начальника Генштабу полковника О.Сливинського відзначалося, що армія відчуває недостачу в молодших офіцерах, бо "унтер-офіцерів вдалося набрати поки усього на 20-25% від необхідного їх числа і то не скрізь" [17]. Тому військове міністерство опрацювало план організації навчальних закладів для підготовки офіцерських кадрів. В Україні повинні були бути створені або відновлені військова академія, кадетські корпуса та 7 юнацьких (юнкерських) шкіл.

В Одесі, крім вищезгаданої авіаційної, планувалося відкрити юнацьку школу на 200 чоловік (2 сотні) та гарматну на 210 чоловік (1 батарея). У наказі від 29 листопада 1918 р. по Головній шкільній управі наголошувалося, щоб організаційну справу по відкриттю шкіл "закінчити у всякому разі не пізніше кінця грудня поточного року, з тим, щоб з початку січня всі школи почали жити звичайним навчальним життям" [18]. На жаль, повністю цей проект ні гетьманським урядом, ні пізніше Директорією УНР так і не був втілений в життя.

Згідно із планом, розробленим військовим міністерством, українська армія повинна була б мати 175 генералів, 14930 офіцерів та 294 тисячі інших чинів [19]. Восени 1918 р. були сформовані тільки офіцерські та унтер-офіцерські кадри в корпусах, піхотних та кінних дивізіях. У листопаді гетьманські війська налічували лише 60 тисяч чоловік. Крім цього, для підтримки гетьманської адміністрації на місцях були ще створені 139 піших та 86 кінних охоронних комендантських сотень, які увійшли до складу української армії.

В Одесі у жовтні були створені три охоронні сотні, одна з яких була сформована виключно із студентів. Ті, хто знаходився у студентській сотні, отримували 400 крб., а в двох інших - 250 крб. щомісяця [20]. Розташовані були ці сотні на Поліцейській та Жуковського вулицях. Але слід відмітити, що реальна влада в місті належала німецькому командуванню, яке мало в Одесі частини 416-го піхотного полка 212-ї піхотної дивізії (штаб її - у Миколаєві) та кінноту 17-го австро-угорського корпусу [21].

У згоді з німецьким командуванням Рада Міністрів гетьманату ухвалила з 30 листопада по 30 грудня 1918 р. провести достроковий призов новобранців до лав української армії [22]. Але час вже був безповоротно втрачений. Селянство, з якого формувався рядовий склад армії, незадоволене аграрною політикою, вороже ставилося до гетьманського уряду і було б після мобілізації занадто ненадійним елементом в армії.

Німеччина, зазнавши поразки у Першій світовій війні і охоплена революцією, розпочала підготовку до евакуації своїх військ з України. Політика австро- німецької окупаційної влади, яка мала за мету не допустити створення численних українських збройних сил, призвела до того, що Україна напередодні війни з Радянською Росією (січень 1919 р.) залишалася без власної національної армії.

Хитким було і становище гетьманського уряду. Опозиційні П.Скоропадському політичні сили утворили альтернативний уряд - Директорію, розпочали у листопаді 1918 р. збройну боротьбу проти гетьманату. У цій ситуації в Одесі вся влада перейшла до рук військових. Командуючий 3-м армійським корпусом генеральний бунчужний Стельницький в наказі від 26 листопада 1918 р. за № 262 повідомляв: "Ч.1. Наказом Ясновельможного Пана Гетьмана від 7 листопада за № 309 та від 18 листопада за № 253 вся територія Української Держави стає театром військових дій", а тому "всі громадянські власті Одеського градоначальства підкоряються мені" [23].

В цей же день політична ситуація в місті корінним чином змінилася: в одеський порт увійшли військові кораблі Антанти. А з півночі, з району Роздільна - Помічна, на Одесу просувалися республіканські війська Директорії. В місті активно формуються російські офіцерські добровольчі дружини, які пізніше, наприкінці грудня, розпочнуть збройну боротьбу з українськими військами в Одесі, а поки новий командуючий 3-м корпусом генерал- лейтенант В.Д.Бискупський запевняв, що було б неймовірним, якби петлюрівці оволоділи містом, бо в Одесі союзні