З 1900 р. в місті діяло "Товариство трудової допомоги", яке займалося пошуками "посильного заробітку" для мешканців Миколаєва й навколишніх хуторів та "полегшенням умов їх роботи". Для цього товариство мало право відкривати: будинки праці різних типів із довідковими конторами для інформації про попит і пропозицію найманих робітників; трудові пункти з майстернями чи роздачею робіт і замовлень, з видачею позик на придбання інвентаря, матеріалів та на інші

господарські потреби бідних землевласників і дрібних ремісників; склади виробів для продажу з показовими виставками; дитячі притулки праці; навчальні майстерні; ремісничі класи; притулки для стариків і калік з використанням посильної для них праці та інші відповідні призначенню товариства заклади [9].

Структурна організація цих товариств була майже однаковою. Вони мали почесних, дійсних членів та членів-"змагальників". Наприклад, у "Товаристві допомоги незаможним особам, які прагнуть до освіти", почесним членом вважався миколаївський губернатор; крім нього, почесними членами обиралися особи, що могли надати товариству будь-які важливі послуги чи грошові внески не менше, як двісті п'ятдесят карбованців одночасно або по двадцять п'ять карбованців на рік. Дійсними членами могли бути особи обох статей (за винятком неповнолітніх та учнів), які зобов'язались вносити до каси товариства не менше п'яти карбованців щорічно або зробити одноразовий внесок не менше, як п'ятдесят карбованців [10].

Приблизно таким же було членство і в Благодійному товаристві та в "Товаристві трудової допомоги", різними були тільки розміри членських внесків. Останнє, крім постійних членів, залучало до своєї діяльності учнів навчальних закладів для виконання різних доручень під керівництвом його членів. На цю діяльність їм треба було мати дозвіл шкільного керівництва і батьків.

Кошти товариств складалися з щорічних внесків, одноразових пожертвувань як членів, так і сторонніх осіб грошима та речами, прибутків з рухомого та нерухомого майна товариств і іншого. Крім цього, товариствам надавалась можливість влаштовувати публічні читання, вистави, концерти з дозволу керівництва і з додержанням установлених правил, а також розігрувати лотереї на суму не вище тисячі п'ятисот карбованців. Наприклад, 30 квітня 1891 р. правління Миколаївського Благодійного товариства звернулось до військового губернатора з проханням дозволити влаштувати на бульварі з дев'ятого травня щочетверга гуляння з двома хорами музики і з платнею за вхід до бульвару для дорослих по десять, дітей - п'ять копійок [11].

Такі прохання правління надсилало до канцелярії губернатора і в наступні роки. Так, у 1900 р. від різних видовищ та розваг одержали чистого збору 6556 крб. 41 коп. Крім цього, до Благодійного товариства надходили: проценти з капіталу, членські внески, субсидії від міста, міщанської управи та інших установ, постійні пожертвування, прибутки з будинків, пенсії з казначейства за вихованців та інші [12]. Але цих коштів було недостатньо, і тому товариство продовжувало влаштовувати народні гуляння, які в 1903 році дали 3460 крб. прибутку, а дитячі вечори - 1181 крб. 77 коп [13]. У 1909 р. товариство отримало від Херсонського земства субсидії в 1500 крб. (але на наступний, 1910 рік, ця субсидія була вже зменшена до семисот карбованців). Крім цього, від культурно-освітніх заходів та розваг надійшло 4722 крб. 82 коп. [14].

Іноді Благодійному товариству допомагав і миколаївський артистичний гурток. Так, 15 грудня 1891 р. у залі Миколаївського міського зібрання цим гуртком влаштовано музично-літературний вечір, збір з якого (256 крб.) пішов на потреби товариства [15]. Деякі гроші чи майно воно отримувало за духовною спадщиною. Зокрема, у 1900 р. грецький підданий Василь Герасимович Інглезі заповів притулку Миколаївського Благодійного товариства кам'яну лавку, яка знаходилася на вулиці Херсонській. Лавка ця повинна була перейти у власність притулку через десять років після його смерті [16].

На початку 1901 р. за заповітом лікаря, статського радника Леопольда Йосиповича Рейніша поступило до каси товариства п'ять тисяч карбованців на користь притулку, а також домашні речі. Правління на знак пошани відслужило паніхіду по померлому і розмістило в залі притулку його портрет [17]. На початку цього ж року поступило пожертвування за заповітом вдови селянина Матрони Василівни Загрядської - 200 крб. На всі ці гроші правління купувало процентні папери і додавало їх до недоторканого капіталу товариства. Також з 1 березня 1900 р. при притулку було відкрито у вигляді експерименту відділ по збиранню пожертвувань старими речами, на який було асигновано тисячу карбованців. Про це повідомляла мешканців миколаївська газета "Южанин'' [18].

Подібні заходи для здобуття грошей впроваджувало і "Товариство допомоги незаможним особам, які прагнуть до освіти". Наприклад, прибуток цього товариства 1876 р. складався з таких надходжень: членських внесків, грошей від вистав, маскарадів, дитячих вечорів і концертів, пожертвувань, від влаштованої біля Інгульського мосту пристані, всього на суму 2908 крб. 92 коп. [19].

Якщо ж розглянути грошовий обіг "Товариства допомоги дітям нужденних робітників" за 1908-1909 роки, то можна побачити, що воно, крім проведення концертів, виставок місцевих художників, лекцій, пожертвувань, членських внесків, отримувало субсидії від Міністерства народної освіти, Миколаївської міської управи, Херсонського губернського земства, Миколаївського біржового комітету, Миколаївського товариства лоцманів, Південно-Російського товариства плавучих елеваторів, Миколаївського міщанського товариства, Миколаївського купецького товариства, Департамента митних зборів - всього на суму 1760 крб. [20].

Як бачимо, миколаївські благодійні товариства використовували різні шляхи отримання