УДК [94:332.21/.28] (477)

Господаренко О.В., Миколаївський державний аграрний університет

Муніципальна земельна власність на Півдні України

(1917-1920 pp.)

У статті розглядаються питання формування нових засад системи місцевого самоврядування в період національно-визвольних змагань J917-1920років і пов'язані з цшл. зміни в муніципальному зеї^ллеволодінні, визначаються особливості політики українських урядів щодо цієї проблеми та її результати. Зазначається актуальність цього питання, оскільки в українській історіографії воно залишається *лайже недослідженим

Questions of formation of new positions of self-governing local system in the period of national- liberation struggle in 1917-1920s are discussed in the report. The author also touches upon the changes in municipal landowning, peculiarities of Ukrainian government policy and its results. The actuality os the question is evident as in Ukrainian historiography it remains unresearched.На сучасному етапі пошуку найефективнішої взаємодії центральних і регіональних владних інститутів постало важливе питання створення в Україні якісно нового місцевого самоврядування. В економічному і політичному відношенні відчутно зростає роль міст, що виступають головним джерелом виробничих сил суспільства і важливим компонентом самофінансування регіону. У цьому контексті набуває значення вивчення дорадянського періоду зародження і становлення муніципальної власності як підґрунтя муніципального господарства.

Проголошення незалежності України в 1991 р. поставило на порядок денний завдання широкого розвитку місцевого самоврядування, пошуку нових форм і методів ведення міського господарства. А це вимагає вивчення досвіду діяльності таких органів у попередні періоди нашої історії, зокрема в період національно-визвольних змагань 1917-1920 pp.

У 1919 р. вийшла монографія В.Твер- дохлєбова [1], де вперше досліджується діяльність міських громадських управлінь у період між Лютневою революцією і жовтневим переворотом, специфіка ситуації в північних і південних частинах колишньої Російської імперії. Особливий інтерес являє аналіз економічного стану міських господарств в означений період та їх господарсько-фінансова діяльність. У радянські часи тему органів міського самоврядування і їх діяльності вважали неактуальною. Результатом такого ставлення була нечисленність робіт з цієї проблематики, зокрема з питання муніципальної земельної власності. Наприкінці 20-х років було видано працю ЛВєліхова [2], де автор викладає лише теорію загального вчення про місто.

Розв'язання земельного питання протягом 1917-1920 pp. було одним з ключових в радянській історіографії. На жаль, радянські історики висвітлювали аграрні зміни з класових позицій, звертаючи увагу на процес наділення селян землею, залишаючи поза дослідженням питання муніципального землеволодіння. Це було пов'язано з позицією радянської влади щодо місцевого самоврядування та інституту приватної власності на землю. Проблема практичної діяльності муніципальних органів й досі залишається мало вивченою. Особливо недослідженими є питання формування муніципальної власності і фінансової діяльності як основ виживання міського господарства в умовах революції та громадянської війни.

Серед небагатьох праць, які торкаються питання діяльності муніципальних органів протягом 1917-1920 pp., можна виділити дисертаційне дослідження Л.Добрунової [3]. Другий її розділ "Динаміка руху населення та соціально- економічне становище" розкриває соціально- економічне життя, а також діяльність міського самоврядування в умовах революційних перетворень, лише незначною мірою звертаючи увагу на питання муніципального землеволодіння. З позицій регіональної історії дуже важливим є дослідження Л.Цибуленко [4]. Четвертий розділ її кандидатської дисертації "Муніципальна власність та господарство у 1917-1920 pp." розглядає складні умови періоду революційних змагань, в яких працювали органи самоврядування Одеси, Миколаєва і Херсона, а також аналізується функціонування міського самоуправління і трансформація муніципальної власності за умов радикальних змін 1917-1920 pp.

В даному повідомленні розглядаються питання формування нових засад системи місцевого самоврядування в 1917-1920 pp. і пов'язані з цим зміни в муніципальному землеволодінні, визначаються особливості політики українських урядів щодо цієї проблеми та її результати.

Науково-практичне значення дослідження полягає в можливості використання його для розробки сучасної теорії муніципального будівництва та для формування реформаційних тенденцій у системі місцевого самоврядування з урахуванням особливостей регіону.

З початком Першої світової війни була порушена стабільність умов, в яких діяли органи міського громадського управління. Самоврядні структури відчули на собі увесь тягар воєнного часу. Але з початком Лютневої революції 1917- р. ситуація почала змінюватись дуже швидко. Тимчасовий уряд одразу взявся до впровадження нових засад організації міського самоврядування. За його часів, з одного боку, відбувалося скорочення контролюючих функцій з боку державних установ, з іншого - зберігалося бажання закріпити контроль над самоврядуванням незалежно від загальної демократизації життя в краї.

Разом з тим у ході революції сформувалися нові структури - комітети громадської безпеки, продовольчі комітети, ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Прискорене створення нових установ не давало можливості для чіткого юридичного розподілу їх компетенції. У зв'язку з цим керівництво органів міського самоврядування вважало, що ці структури разом з ними опікувалися одними й тими ж проблемами, що посилювало позиції урядових структур і в той же час ускладнювало реальну роботу.

Політичну ситуацію загострювало поповнення дум т.зв. "представниками демократії", зокрема рад, які репрезентували не населення, а партійні чи професійні організації [5]. Це посилювало політизацію дум, але послаблювало господарську роботу у зв'язку з небажанням новообраних гласних брати на себе відповідальність за стан міського господарства. В той же час ради активно втручались в організацію господарської діяльності, відстоюючи партійні чи професійні інтереси.

Ситуацію також загострювали соціально- економічні питання. 21 квітня 1917 р. постановою Тимчасового уряду було запроваджено земельні комітети, у компетенції яких знаходились всі землі сільськогосподарського призначення,