Для розмежування сфер компетенції між земельними комітетами і міським самоврядуванням міністерством було прийнято розпорядження, згідно з яким міське самоуправління могло і повинно було розпоряджатися лише землями міського користування, тобто землею міста як юридичної особи, але земельні комітети в кожному окремому випадку щодо площі міської земельної власності мали приймати окреме рішення [16].

Таким чином, інститут муніципальної власності, що пройшов нелегкий шлях становлення, ліквідовувався. Умови землекористування змінювалися. Міські громади втрачали одну з най- прибутковіших статей бюджету не тільки як власники, але й на правах розпорядників. Оренда більше не приносила прибутків. Право землекористування за міськими громадами зберігалась лише за умов існування загальнокорисних підприємств і знаходилось в прямій залежності від земельних комітетів.

Узагалі соціалістичні проекти УЦР, побудовані на неприйнятті приватної власності, ідеях соціалізації землі, формували владні інститути і законодавство не в загальногромадських інтересах, а в інтересах тільки частини населення, що унеможливлювало розвиток громадянського суспільства. Залишаючись функціональним, міське самоврядування як одна із інституцій цього суспільства потрапляло в несприятливі умови і було приреченим на зникнення, що остаточно реалізувалося за часів радянської влади.

29 квітня 1918 р. в Києві на з'їзді хліборобів гетьманом було обрано ПСкоропадського, що поклало початок новому етапу державотворення в Україні. У соціально-економічній сфері відновлювалася приватна власність і свобода підприємництва, що відбивало позитивні тенденції внутрішньої політики. Але система єдиновладдя, установлена при гетьманаті, не могла схвально сприйматися самоврядними структурами. Увесь період гетьманату вони прагнули розширити свою компетенцію, уникнути утисків, яких зазнавали означені структури. Це набувало особливої гостроти за умов загальної політизації місцевих громадських управлінь, що до того ж орієнтувалися на демократичні, а не на диктаторські режими.

Позитивним у розвитку міського самоврядування на етапі гетьманату стало відновлення інституту власності. З розпуском земельних комітетів 14 червня 1918 р. [17] Херсонському громадському управлінню вдалося відновити свої права на відібрані в нього губернським земельним комітетом землі, води, плавні. Мотивацією цього було розуміння, що при соціалізації землі муніципальне землеволодіння не можна вважати приватним, а отже, піддавати його відчуженню. Для органів громадського управління Херсона муніципалізація земель була формою соціалізації [18].

За часів Директорії влада переживала гостру кризу, результатом чого і була неможливість відновлення діяльності міських органів самоврядування в усій її повноті. Аналізуючи ситуацію, правлячі кола змушені були визнати, що стан, який склався в країні та регіонах, набув катастрофічного характеру. У повідомленнях до міністра внутрішніх справ сповіщалося, що господарську частину зруйновано, податки не сплачуються, а в деяких регіонах не складено навіть кошторисів. Окремо зазначалося, що в фінансовому відношенні кращою була ситуація в тих системах самоврядування, що мали свої підприємства чи отримували прибутки з міської землі. Решта ж існувала сподіваннями на державні субсидії. Центральні органи влади не виступали об'єднуючим центром. їх розпорядження доходили із запізненням, були суперечливими, відчувалася відсутність послідовних спланованих заходів.

Із встановленням влади Директорії в черговий раз змінювалось ставлення до вирішення земельного питання. Законом від 8 січня 1919 р. заборонялися продаж, купівля і оренда землі. Право на неї мали тільки ті, хто обробляв її власними руками. Таким чином, трудове селянство стало власником землі всієї України. При роз'ясненні закону про землю зазначалося, що садибні ділянки землі різних торгових і промисловик підприємств залишалися в користуванні їхніх власників у кількості, що встановлювалася губернськими земельними управами чи органами міського самоврядування й затверджувалась народним міністром земельних справ [19]. Перехід лісових угідь до власності УНР зумовив їх вилучення з муніципального володіння, залишивши лише право користування [20]. Таким чином, у черговий раз змінювалося ставлення до інституту власності, поновлювалися ідеї соціалізації землі.

Проте влада Директорії була хиткою. Навесні 1919 р. починається навала військ Денікіна. Зі зміною влади поряд із загальними труднощами виникають конкретні проблеми, що ускладнюють і без того важку ситуацію, в якій працювали органи міського самоврядування. З приходом Добровольчої армії на міських хуторах Херсона почали утворюватися явочним порядком селянські товариства і обиратися старости. Цей неле- гітимний метод переходу хуторян, які за статусом належали до категорії міщан, на становище сільських мешканців, а отже, вони не мали права утворювати селянські товариства, був прямим тиском на міське громадське управління [21] і спрямований проти муніципальної форми землеволодіння. Міське самоврядування Херсона змушене було вести переговори щодо земельних питань від імені міста як власника міської землі, у тому числі й хутірської, з уповноваженими від хуторян. Самочинне обрання старост і зміна існуючої системи землеволодіння, землекорис-

Література

Твердохлебов В. Местные финансы. - Одесса: Кни- гоюд-во А А.Ивасенко, 1919 - 304 с.

Велихов JI Основы городского хозяйства: Общее тування і підпорядкування мали неправовий характер і зумовлювались несталістю ситуації, а також з огляду на схвальне ставлення режиму до інституту приватної власності. Проте й за цих умов органи самоврядування займали позицію чіткого землевпорядкування для забезпечення високого рівня агрокультури [22].

На початку лютого 1920 р. радянська влада встановлюється в Миколаєві, Одесі та Херсоні. За цих умов відбулося остаточне припинення функціонування системи міського самоврядування, що діяла з 1870 р. Встановлювалися нові