прогресивну технологію господарства Донбасу. У східному регіоні республіки тваринництво в спеціалізованих господарствах складалося в основному зі свинарства, мясомолочного скотарства або птахівництва. Характерний у цьому відношенні досвід птахівницьких господарств Донецької області. Перехід на промислову основу, впровадження у виробництво комплексної механізації і спеціалізація птахофабрик області стали здійснюватися ще з початку 60-х років, а з середини десятиріччя почалося інтенсивне будівництво великих, досить добре обладнаних і механізованих птахівницьких фабрик. Якщо в 1965 р. в області було побудовано приміщень на 192 тис. птахомісць, то в 1970 р. - майже в 4,2 раза більше. Удосконалювалася структура управління галуззю. Було створено обласний трест "Птахопром", який здійснював керівництво виробничою діяльністю 22 птахофабрик, з яких 19 спеціалізувалися на виробництві яєць. Багато ферм оснащувалися спеціальним устаткуванням, поповнювалися високопродуктивним птахом відповідних порід, раціонально організовувалося виробництво і використання кормів.
Спеціалізація галузі на основі промислової технології дозволила досягти відчутних результатів. Виробництво яєць на птахофабриках у 1971 р. збільшилося в порівнянні з 1965 р. більш ніж у 4 рази, а м'яса птахів - у 2,8 раза. Покращилися економічні показники: зріс прибуток від птахівництва з 1,7 до 6,4 млн. крб., рентабельність складала 21-25%, до 92,7% підвищилася товарність яєць [6]. Разом з тим треба відзначити, що приріст виробництва яєць досягнуто в основному за рахунок екстенсивного фактора - збільшення в 3,2 раза поголів'я курей, а яйценосність підвищилася лише на 30%. Це свідчило про те, що тільки лише на основі концентрації виробництва без належної уваги до організації технологічного процесу, раціоналізації кормової бази, поліпшення породності птахів важко підвищити ефективність птахівництва.
Про це свідчив і досвід роботи господарств, спеціалізованих на виробництві м'ясо-молочної продукції. Будівництво величезних тваринницьких комплексів, навіть механізованих, саме по собі не вирішувало проблему підвищення продуктивності галузі. Ефективне здійснення індустріальної технології можливе було лише при добре налагодженій племінній справі, чіткій організації виробництва, міцній кормовій базі.
В другій половині 60-х років кормова база багатьох господарств республіки дещо зміцніла. Протягом 1966-1971 pp. середньорічна витрата кормів для худоби і птахів в колгоспах зросла на 18,2%, а на одну умовну голову великої рогатої худоби - з 23 до 26,8 ц кормових одиниць, або на 16,6%, у радгоспах ці показники підвищилися відповідно з 28,6 до 31,6 ц кормових одиниць, або на 10,5% [7].
Покращилося харчування тварин і в господарствах східного регіону України. Тваринництво колгоспів і радгоспів Донбасу забезпечувалося головним чином кормами власного виробництва. Основними джерелами надходження кормів були польові сівозміни і природні угіддя. Істотно розширилися посівні площі кормових культур. У Донецькій області за 1965-1970 pp. посівні площі кукурудзи і багаторічних трав, як найбільш поживних кормів, розширилися в 2 рази, більше стали засівати вівса, кукурудзи на силос і зелений корм, коренеплодів. Зросли валові збори цих культур. У 1970 р. у порівнянні з 1965 р. кукурудзи було зібрано в 1,6 раза більше, кормових коренеплодів - у 2 рази, багаторічних трав на зелений корм - у 4,6 раза [8]. Разом з тим виробництво кормів усе ще значно відставало від потреб тваринництва, загострювалася проблема якості кормів. Адже при використанні неповноцінних, незбалансованих по білку, незамінним амінокислотам і іншим інгредієнтам кормів неможливо досягти високої продуктивності худоби.
Незважаючи на недоліки і прорахунки, тваринництво в другій половині 60-х років розвивалося досить динамічно. По суті, це був другий (перший - 1954-1958 pp.) період підйому галузі. Аналіз статистичних даних свідчить, що темпи приросту основних продуктів тваринництва в цей період були одними з найвищих у другій половині XX ст. Протягом 1966-1970 pp. у порівнянні з попереднім п'ятиріччям у всіх категоріях господарств республіки в середньому щорічно вироблялося м'яса на 23% більше, молока - на 23,5%, яєць - на 14,6% [9]. У східному регіоні України темпи приросту виробництва продуктів тваринництва були ще більш високими. Протягом 1966-1970 pp. у Донецькій області вироблялося щорічно м'яса на 24,2% більше, ніж у попереднім п'ятиріччі, молока - на 40,9%, яєць - на 27,6% [10], у Ворошиловградській області відповідно: м'яса - на 24,6%, молока - на 32%, яєць - на 12,4% [11].
Покращилися і якісні показники: у Донецькій області середній удій молока від корови збільшився за 1965-1970 pp. з 2075 до 2405 кг, яйценосність курок-несучок зросла з 139 до 17- 0 шт., середня жива вага однієї голови великої рогатої худоби підвищилася з 225 до 280 кг [12]. Зросла продуктивність тваринництва й у Ворошиловградській області. На жаль, у наступні роки утримати високі темпи розвитку галузі не удалося.
У 70-ті роки почався процес уповільнення темпів розвитку сільського господарства, зокрема тваринництва. У діяльності держави по перебудові села помітно ослабнули зусилля, спрямовані на підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, реорганізацію галузі відповідно до вимог часу, посилилися консервативні тенденції, рішення конкретних проблем часто підмінювалося складанням різних прожектів.
На розвиток галузі, як і раніше, виділялися значні кошти, однак використовувалися вони нераціонально. У середньому 87-88% всіх інвестицій, вкладених в 1971-1975 pp. у сільське господарство республіки, направлялися на будівництво об'єктів виробничого призначення і на придбання техніки, причому приблизно 23-28% з них витрачалося на будівництво тваринницьких ферм [13]. Це була одна із самих великих статей витрат у бюджеті господарств і східного регіону